Сьогодні метою навчання іноземній мові не може бути лише формування лінгвістичних умінь та навичок, не досить й енциклопедичного засвоєння інформації з країнознавства, бо вона обмежується географічними та історичними поняттями й явищами.
Оскільки соціокультурна компетенція поділяється на країнознавчу та лінгвокраїнознавчу, школярі, по-перше, мають здобути відповідні країнознавчі знання з історії, географії та культури країн, мову яких вивчають, по-друге, оволодіти особливостями вербальної та невербальної поведінки носіїв мови у тій чи іншій ситуації спілкування. Саме формуванню такої компетенції має сприяти автентичний текст, який є центром будь-якого акту мовленнєвого спілкування, зовнішньою предметною з’єднувальною ланкою між тим, хто продукує, і тим, хто сприймає, спілкуються вони безпосередньо чи на відстані.