Два листи з дна
Пам`яті загиблих на підводному човні ,.Курськ” присвячується...

Лист перший ( в день загибелі)

Вода , пісок чи , може , глина
Вони тепер мене поглинуть
На цілу вічність.
Боже мій! Я жить хотів,
Та не зумів...
Я довго вірив, довго вірив ,
Страждав, надіявся і мріяв,
Як повертатимусь додому...
Та раптом зрозумів:нікому
Ми не потрібні.І в пітьмі
Я засинав...І в тому сні
Я бачив сина, небо, землю!
Тебе кохана.Я не стерплю
На тому світі зла такого!
Про нас забули?! Ні, списали!
А ми тоді того не знали...
І довго вірили й чекали...

А нас тоді уже списали...

Лист другий(в день підняття тіл з дна)

Вже не живу, тепер я точно мертвий.
Це так нестерпно мила, так нестерпно...
Вже не живий, додому не поверну,
Де місце є для моряка? Таверни
Знайти на можу для душі своєї..
То, може, ти знайдеш на цвинтарі
Місцинку на самісінькій горі ,
Де сухо геть,
Нема води ні краплі!
Тоді, я вірю , наче раптом,
Підніметься душа із глибини,
Але, моя ріднесенька,зніми
Із себе чорне плаття безнадії.
Бо в ньому гасне й ця остання мрія,
І одягни найкращі свої шати,
Щоб не змогли в тобі вдови пізнати!
Помолимось тихенько – ти і я – ,
Щоб відійшла на небеса душа моя...

* * *
Доспівають яблуні в саду...
Я сюди вже більше не прийду.
І мабуть, і через десять років
Я згадаю , як червонощокі
Обпадали , перебиті градом...
Може, ми тоді буди і раді
З`їсти впале сонечко на землю...
Та для мене стало откровенням,
Справжнім чудом пізнання природи...
...І як соромно тримати біля рота
Згусток сонця, справжнє чудо світу –
Яблучко, що градом перебите.

* * *
А може вже мене давно нема?
Полинула за лінії можливі?
То що ж тоді мене весь час пройма?
Печаль це? Біль? Чи примхи мерехтливі?

А може я давно вже не живу,
Лиш органи існують на планеті?
А я весь час тону , тону,
Як інформація в системі ,,Інтернету”?
Мілєвська Т.О.