МЕТА: ознайомити учнів з первісними уявленнями про пори року, про створення календарів, як визначали наші предки час для праці на полі; виховувати в учнів любов до землі, до праці, розвивати логіку.

ОБЛАДНАННЯ: конспект.

1. Перевірка домашнього завдання.
2. Запитання до класу
- Що таке календар?
- Для чого потрібен нам календар?
- Як ви думаєте, чи користувалися наші предки календарями? Для чого вони їм були потрібні?

1. Перебуваючи в оточенні непізнаної природи, люди осягали закономірність і взаємозумовленість багатьох явищ. Ці знання переплітались із віруваннями і уявленнями наших предків. Люди вже знали, які дії обов’язково принесуть користь, без яких неможливий успіх у праці, які ритуали, обряди мають певну захисну функцію. Тому вони склали народний календар.

Становлення народного календаря відбувалося протягом тривалого часу. Вирощуючи культурні злаки, випасаючи худобу, селянин фіксував всі атмосферні зміни, виявляв їх користь і їх негативний вплив. А так як головним заняттям українців було хліборобство, то народний календар можна назвати хліборобський або аграрний.

Догляд за злаками вимагав різноманітних знань про опади, клімат, стан ґрунту, ботаніку рослин. Тому було важливо всі знання народної мудрості звести до певної системи – аграрний календар.

Поряд із народним календарем побутував і світський календар, основою якого був рік, поділений на 12 місяців. Коли запровадили християнство, з’являється церковний календар.

Головним для селян був поділ року на 4 пори – зиму, весну («ярь»), літо, осінь. Менші відрізки часу визначали за проведеними сільськогосподарськими роботами: «як орали», «як сіяли», «як жали», «сінокоси», « як худобу відганяли». Але цей поділ стосувався окремих районів України, бо сіяли, жали у Карпатах, інше, ніж у Подніпров’ї. Однак співвідношення часу з церковними святами було притаманним для всієї України: «по Великодню декілька тижнів», «по Різдві», «На Спаса», «на Івана».

Звикали і до світського календаря. Рік («літо», «гід») мав 12 місяців, кожен з них мав свою назву, прив’язану до тих чи інших робіт, найчастіше до хліборобських. Українці перший місяць року назвали січнем. Цієї пори підсікали («сікли») дерева для пасік, на яких потім вирощували хліб, попередньо пропаливши ділянки у березні – напаливши попелу («березоль»). На Гуцульщині другий місяць року називали «казибрід», «кази дорога», що пояснюється відповідним заняттям – тваринництвом. У деяких регіонах лютий називали січнем, а січень був «просинцем» (запрошували зиму зі снігом).

Поділ місяця на 4 тижні, а тиждень – сім діб був загальноприйнятим. Доба у народі мала свої виміри і означення: «рано», «в обід», «в полудне» (12 година), «увечері» (коли смеркається), «опівночі» (12 година ночі), «удосвіта», «на зорях» (перед ранком).

2. Основою сільськогосподарських робіт у полі для українського хлібороба залишалися віками набуті знання про ріст рослин та їх догляд. Часто селяни вимовляли: «Хто по календарю сіє, той нічого не віє». Ішлося про те, що слід поглядати і на небо – яка погода, скільки тепла і вологи; і на землю – чи прогрілася, чи підсохла; і зважати на напрям вітру, щоб передбачити зміну погоди.

3. Хліборобська весна починалася здебільшого наприкінці березня, коли ледь просохлі пагорби засівали вівсом та ячменем. На початку квітня сіяли горох, а у Карпатах ще й біб. Лише після того, як м’яко виорали землю, засівали яровою пшеницею і житом.
Болотняні поля засівали в кінці квітня. Вважалося, що зі середини квітня починається «рух», «рухмань», коли земля повністю прогрівається і готова до засіву. «Прийде рух – пійде з землі рух,» - казали досвідчені хлібороби.

В аграрному календарі були зазначені строки посіву. Технічні культури – льон і коноплі – висівали лише у другій половині травня, і починали обробляти ґрунт під гречку, сівба якої закінчувалася на Івана Купала: «Прийшов Купала, так треба щоб гречка в землю упала». За народним календарем передбачалися строки збори врожаю., обробіток ґрунту, посів озимини.

4. Прислів’я і приказки.
Рік був із снігом – будемо з хлібом.
Вітер у січні зі сходу несе добру погоду.
У січні тріщать морози – восени тріщатимуть від хліба засіки.
Багато снігу – багато хліба.
В лютому сонце йде на літо, а зима на мороз.
Яр-весна – наш отець і мати: хто не посіє – не буде збирати.
Зійшов у березні сніжок – берись за плужок.
До першого грому земля не розмерзається.
Як терен квітнем забіліє – селянин ячмінь сіє.
Весна багата на квіти, а хліба в осені позичає.
Якщо в травні на півночі блискавки – вітер близький, а з півдня поверне – задощить напевне.
Картоплю треба садити, коли маковий лист з трикопієчну монету стане.
Дощ у маю – хліб у сім’ю.
Сухий березень, мокрий май – буде ярина, мов гай!
Як в липні ціп загупає, одразу капуста звивається в голівки.
Летять у вересні гуси – зиму на хвості несуть.
Дощ зі сходу в жовтні зазирне й тікає, а південний – свою справу знає.
Як листопад дерев не обтрусить – довга зима бути мусить.

1. Які календарі мали наші предки?
2. Як визначали, коли засівати поля?
3. Коли починали сівбу?

1. Вивчити конспект
2. Написати 5 приказок про пори року, які вказували б на вірування щодо засівання полів, збирання врожаїв.

Предмети: Народознавство

Класи: 5 клас