І на тім рушникові…

Мета. Ознайомити учнів із традиціями українського народу. Формувати уявлення про те, як шанобливо і бережливо ставилися  наші предки до українських рушників. Виховувати повагу до традицій.

Обладнання: вишиті рушники, аудіозапис « Пісні про рушник».

І.Розповідь учителя.

  З далекого минулого прийшло до нас рукоділля – рук - діло – шиття, плетіння, в’язання, вишивання…І виникло воно з любові до рідної землі і батьківської оселі, зі спілкування з навколишнім світом та з потреби не стільки бачити красу, а й творити її власними руками.

  «Хата без рушника, що сім’я без дітей»,– говорили в народі. Майже в кожній , навіть найбіднішій оселі, завжди на видному місці висіло декілька видів рушників. «Утирач» використовували для рук і обличчя, «стирок» – для посуду, стола і лав, «покутник» і «кільковий» – оздоблення стін, покуті, «божник» – для облямування дорогих ікон. Окремо зберігалися ритуальні рушники. Плечові призначалися для сватів, весільні – для різноманітних весільних обрядів. Так, при оформленні шлюбу молоді «ставали на рушник». У рушник загортали народженика, на довгих рушниках опускали домовину в могилу. До речі, рушник «на смерть» господині готували заздалегідь. У скринях можна було знайти і численні подарункові рушники. Ними вшановували дорогих гостей, їх дарували родичам, друзям, майстрам. Так, на Буковині існував звичай, коли колодязнику, що завершував роботу , господар вручав нову сорочку, відро, рушник.

  Обрядові і побутові рушники використовувалися дуже широко. Рушник був символом гостинності і доброзичливості. Перед тим, як запросити гостя до столу,господиня вішала йому на плечі чистий рушник «утирач», лила на руку воду з кухлика. Хліб - сіль дорогим людям завжди вручали на рушнику. Рушниками накривали хліб на столі, паску і крашанки, які на Пасху несли святити до церкви, хлібну діжу після випікання паляниць. У деяких місцевостях сволок хати піднімали на рушниках, які потім дарували майстрам. А коли стіни були зведені, у кутку вішали ікону, а поверх неї рушник. Довгим рушником – наміткою жінка покривала голову після одруження, чоловіки використовували рушники як пояси.

  Дівчата, що вже могли тримати голку в руках, починали вишивати рушники. Досвідчені наставниці привчали непосидючих дівчаток до копіткої праці вишивальниць. Кожна молодиця намагалася вишити для свого коханого рушник, який не був би схожий на вироби подруг. У кожної досвідченої майстрині були свої великі і малі секрети, за допомогою яких вона досягала особливої соковитості фарб, казковості візерунків, поетичності сюжетів. Деякі вишивальниці з багатою уявою і звичкою до тонкої не метушливої роботи розміщали на полотні цілі картини.

  Які тільки прийоми вишивки, орнаменти і візерунки не зустрінеш на українських рушниках! Старовинною технікою вишивання у селах вважалися різновиди « гладі ». Із середини минулого століття стали застосовувати вишивання хрестом (« хрестик »). Часто на рушниках поєднувалися декілька технік. Так, на Полтавщині « гладь » застосовували разом з « вирізуванням » і «мережкою », трохи на північ вона поєднувалася з « гаптуванням ». Рушники, які часто розвішували над вікнами і дверима, мали оберігати оселю від усього нечистого, що могло до неї потрапити, тому і орнамент, і візерунки відігравали роль оберегів, символічних позначень дуже важливих для людини предметів і явищ. Ромб з крапкою посередині означав засіяну ниву, вазон чи квітка – дерево життя, розети – сонячне благословення…

  Виряджаючи сина у далеку дорогу, мати дарувала йому вишитий рушник. При цьому, бажаючи щастя вона говорила : « Нехай стелиться тобі доля цим рушником! ». Червоні і чорні нитки у вишивці матусиного рушника – то наша одвічна любов і журба, наша споконвічна доля.

ІІ. Слухання «Пісні  про рушник» (Слова А.Малишка, музика П.Майбороди).

ІІІ. Розгляд  рушників.

ІV. Підсумок.

• Які народні ремесла ви знаєте?
• Яким ремеслом займаються ваші бабусі?
• Що нового ви дізналися про українські рушники?
• Як треба ставитися до цих оберегів?

Класи: Середня школа

Предмети: Народознавство, Виховна робота