Соціалізація як самовизначення дитини.
Під соціалізацією розуміють процес поступового входження дитини у світ соціальних зв'язків. Водночас соціалізація забезпечує індивідуалізацію, оскільки лише у соціальних зв'язках, у взаємодії відбувається самовизначення у соціокультурному просторі. Не випадково освітня лінія нової редакції Базового компонента дошкільної освіти має назву «Дитина в соціумі» і визначена першою серед інших одразу після освітньої лінії «Особистість дитини». Адже усвідомлення самої себе приходить до людини через ставлення до неї інших людей.
Виховання культури поведінки являється складовою соціальної компетентності дитини. У дошкільному віці формуються основи соціальної компетентності дитини:
• вміння орієнтуватися у світі людей (рідні,знайомі, незнайомі люди; люди різної статі, віку,роду занять тощо);
• здатність розуміти іншу людину, її настрій, потреби, особливості поведінки;
• уміння поважати інших людей, допомагати їм, турбуватися про них, обирати відповідні ситуації спілкування та спільної діяльності.
Соціально компетентна дитина здатна відчувати своє місце у системі стосунків людей і адекватно поводитися. У новій редакції Базового компонента визначено дві компетентності дошкільника стосовно соціального оточення:
• родинно-побутова – обізнаність з нормами та правилами сімейного співжиття, здатність їх дотримуватися, уміння підтримувати доброзичливі, дружні, довірливі стосунки в родинному колі, виявити турботу і любов до рідних і близьких членів родини;
• соціально-комунікативна – обізнаність з різними соціальними ролями людей (знайомі, незнайомі;свої, чужі; діти, дорослі; дівчатка, хлопчики тощо), з елементарними соціальними та морально-етичними нормами міжособистісних взаємин, уміння дотримуватись їх під час спілкування. Здатність взаємодіяти з людьми, які її оточують: узгоджувати свої дії, поведінку з іншими; усвідомлювати своє місце в соціальному середовищі; позитивно сприймати себе. Вміння співпереживати, співчувати, допомагати іншим, обирати відповідні способи спілкування в різних життєвих ситуаціях.
Формування у дітей соціальної компетентності пов'язане з розвитком у них емоційної регуляції власної поведінки та діяльності. Важливу роль у моральному вихованні та формуванні культури поведінки відіграють соціальні емоції. Тому моральний розвиток дитини, формування у неї навичок соціальної компетентності, виховання почуттів варто розпочинати з розвитку її емоційної сфери, розуміння нею своїх почуттів та емоцій.
Головний напрямок розвитку емоційної сфери у дошкільників – це формування здатності керувати своїми почуттями, тобто розвиток довільної поведінки. Поступово у процесі засвоєння норм моралі та співвіднесення з ними своїх вчинків, почуття дитини стають раціональними, підпорядко-вуються мисленню.
Емоційні реакції як зовнішній вияв внутрішнього світу дитини – один з показників успішного чи сповільненого входження в соціальну ситуації і прийняття певної соціальної ролі. Емоційний спосіб взаємодії з оточенням є для дитини первинним, вона його виявляє вже з перших місяців життя, ще до оволодіння мовою. Нагадаємо, що перший емоційний досвід починає формуватися ще до того, як дитина словами може позначити і пояснити своє ставлення. І в поведінці дорослої людини багато що зумовлюється першим емоційним досвідом, здобутим у ранньому віці. Саме соціальні емоції дітей відображають пріоритетні потреби і прагнення в процесі спілкування з однолітками і дорослими.
Одна з головних особистісних потреб дошкільників – потреба у визнанні і прийнятті іншими, особливо близькими і значимими для дитини людьми. Задоволення цієї потреби не лише впливає на характер стосунків дитини з оточення і на її поведінку, а й визначає життєву позицію особистості, яка щойно починає формуватися. На поведінці позначається також міра задоволення означених потреб : негативні соціальні емоції, які переживає дитина в різних життєвих ситуаціях, можуть бути обумовлені саме неприйняттям і відчуженістю з боку найближчого оточення.
Для формування досвіду соціальної поведінки дітей доцільно залучати до:
- складання родовідного дерева;
- розглядання сімейних фотографій;
- складання розповідей про родинні реліквії;
- бесіди про добро і красу на основі казок та оповідань Василя Сухомлинського;
- ігрових подорожей до країни Милосердя, Царства Доброти тощо.
Ефективним може бути використання:
- казкових ігрових технологій – « Квітка доброти», «Промінчики людяності», «Острів розуміння», «Дзвіночки совісті»;
- психотехнологій – гімнастика почуттів,енергетичних вправ «Жива вода», «Серце на долоні», « Тепло рук друга».
При цьому важливо, щоб педагог був здатним до особистого виявлення глибоких почуттів і вмів творчо залучати дітей до співпереживання.
Специфічною особливістю роботи над формулюванням соціальної компетентності дитини є те, що вона не обмежується певними формами освітньої роботи, місцем у режимі дня, тривалістю в часі. Оскільки дитина здобуває соціальний досвід постійно, то поруч із запланованими і підготовленими вихователем формами варто використовувати також події, які відбуваються не заплановано. Нова іграшка, квітка, що розцвіла, хвороба товариша по групі і багато інших подій, що виникають поза планом освітньої діяльності, - все це може стати предметом соціально-емоційного переживання й осмислення дітьми.
Майстерність вихователя проявляється у доцільності й адекватності апелювання до почуттів і досвіду дітей, тактовності та делікатності в обговоренні питань, що їх хвилюють, вмінні ненав'язливо і точно допомагати дітям у ціннісному освоєнні світу людей.