Рольова гра «Знайомі незнайомці»

Мета: поглибити знання учнів про овочеві культури: їх походження, значення в житті людини. Формувати інтерес до знань, розвивати вміння користуватися додатковою літературою. Виховувати любов до української землі.

Вчитель біології: Тимченко В.П.

Рольова гра «Знайомі незнайомці»

Заходять учні. В руках у одного з них згорнутий листок ватману. Сідають за стіл, розгортають ватман на якому накреслений план навчально – дослідної ділянки школи.
Звучить музика.
1 учень. Так, поставили перед нами завдання: внести пропозиції по тематиці дослідницької роботи. Що ж ми можемо придумати? Давайте, друзі, ваші ідеї.

2 учень. А що, якби перед нашою школою посадити бамбукові дерева? Бамбук швидко росте, гарний і вудочки з нього можна робити.

3 учень. Та що бамбук! От якби посадили ананаси і кокосові пальми! Уявляєте? (робить замріяне обличчя).

4 учень. А ось за школою я посадив би мандарини й апельсини. Прийшов на заняття восени, а вони висять на гілках оранжеві, гарні, смачні.

1учень. Друзі, про що ви говорите! Вже який рік ходите до школи, повинні розуміти, що ці рослини не можуть жити на нашій ділянці – тут же не субтропіки! Давайте серйозно, час іде, а ми ще нічого не вирішили.

2 учень. А що ти пропонуєш? (іронічно всміхається). Картоплю, буряки, кукурудзу вирощувати? Це ж нецікаво. (учні його підтримують).

3 учень. Ми ці рослини кожний день бачимо. Про них ми все знаємо. Я за незвичайні рослини. (їх суперечку перериває стук: з`являються картопля, пшениця, жито, буряк, помідор).

Картопля: Ви як хочете, а я не можу більше мовчати, чуєте, що про нас говорять ці молоді люди? А ну, всезнайки, що ви можете розповісти про мене?

4 учень. У нас всі учні про вас знають. Ви – картопля, яка росте у кожного на городі. Ми часто з вами зустрічаємося.

Картопля: І це все, що ви знаєте про мене?
(учні знизують плечима)

Картопля: Ви мене засмутили і моїх вірних друзів образили. Ось і доведеться мені вас навчити. Доведеться познайомити вас з тими рослинами, які ви бачите кожний день, але так мало про них знаєте.

1 учень. Небезпечне « яблуко диявола» - картопля. Невже це про вас так говорили.

Картопля:Не вірите, що про мене – звичайну, буденну картоплю можна так сказати – «яблуко диявола»? Ви тому мені не вірите, що нічого про мене не знаєте!

2 учень. Ну перестаньте, тітонько Картопелько! Яка з вас таємнича, небезпечна рослина? І чого ми про вас не знаємо?

Картопля: А знаєте ви про те, що мене аж тричі відкривали? А проте, що я – королівська квітка? Що я була заборонена церквою? Не знаєте! А одразу «звична», «буденна»…

3 учень. Та гаразд, вже, гаразд, не гнівайтесь, тітонько. Ми ж не хотіли вас образити. Ліпше розкажіть усе по порядку.

Картопля: З чого б почати? Ага, з відкриттів. Вперше мене відкрили індіанці. Дуже давно. Це було так. Високо в горах Південної Америки вони побачили дивну рослину, вона мала гіркі на смак « ягоди» і на гілках і на корінні. Індіанці назвали цю рослину папа.

4 учень. Так вперше тебе відкрили. А вдруге як?

Картопля: Вдруге мене відкрили іспанці в 1536 році. Вони знайшли незвичайні корені, які нагадували іспанцям земляні гриби – трюфелі. Так я стала тартуфоло.

1 учень. Іспанці, мабуть, привезли додому ці тартуфоло і почали їх розводити і їсти.

Картопля: Ні, все було зовсім не так. Привести – то мене привезли, але… церква в Європі оголосила заморські бульби «чортовими яблуками» і заборонила їх. І довго б іще люди не їли картоплю, якби не Антуан Пармантьє. Він посадив картоплю на своєму городі так, щоб ніхто не бачив і найняв солдатів охороняти город. Проте солдати робили це якось дивно: вдень вони пильно охороняли його,а вночі тихо і мирно спали. Зацікавившись цим, селяни закрадались і викопували картоплю і садили на своїх городах. А Партмантьє якраз на це і розраховував.

2 учень. Так, я теж чув, що букети квітів картоплі прикрашали одяг короля Франції Людовика XVI. І що за одну гілочку цих скромних і непоказних квітів платили по 10 золотих монет. А як втретє відкрили картоплю?

Картопля: Віра в те, що я – «чортове яблуко» глибоко вкорінилася і в Німеччині. Королям доводилося силою вводити мене і карати селян, які не хотіли саджати мене.
3 учень. Чи давно знають картоплю в Україні?

Картопля: Вважається, що мене посадили в 1805 році на Харківщині.

4 учень. Багато цікавого ви можете почути не тільки про картоплю, але й про інші рослини, які ростуть на наших ділянках. Перше слово я хочу надати сестрам.
(входять пшениця і жито і, посіваючи говорять: «Сійся - родися, жито, пшениця…» ) Звучить музика.

Пшениця: Я – пшениця, а молодшу сестру звуть - Жито. Якби ви могли повернутися у глибину віків і подивитися, що сіяли найдавніші люди, ви б не побачили на полях ні кукурудзи, ні картоплі, ні соняшника. А я вже сіялась – родилась, годувала стародавніх людей.

1 учень. Так гордовито сказала про себе пшениця, бо її на нашій землі сіяли за три тисячоліття до нас. А де твоя прабатьківщина, Пшенице, де живуть твої дикі прародичі?

Пшениця: На землі є багато місць, де живуть мої дикі родичі. Це і простори Малої Азії, і гірські райони Закавказзя, і Балкани.

2 учень. А що про себе розповіси ти, Житечко – Жито?

Жито: Я - Жито, і корінь у мене той самий, що й у слова жити.

3 учень. А що сказало б Жито про своїх родичів і про свою прабатьківщину?

Жито: Батьківщиною моєю люди вважають гірські райони Північної Америки та Західної Азії. Нас тринадцятеро у матінки природи. Та лише мені вдалося прийти до людей, решта – 12- вільні як вітер, ростуть де хочуть, нікого не радують. Он в Афганістані росте дике ламке жито. Так селяни там після того, як зберуть пшеницю, змушені віниками вимітати колюхи ламкого жита з поля, щоб не засмічувалася земля.

4 учень. Що ж продовжимо знайомство. Кого жми представимо слідуючим?

Буряк: А мене представляти непотрібно. Я думаю, що всі мене впізнали. Як мене зовуть?

Діти (хором): Буряк!

1 учень. Буряк! Та що ти можеш цікавого про себе розповісти?
Буряк: Як же ви помиляєтеся! Ви думаєте, мабуть, що ми, буряки, така собі нецікава і несмачна рослина, що і назва наша, і походження, і вік – сірі, нудні, буденні. Ось послухайте. Ми, буряки, дуже давні. Ми росли ще в саду вавилонського царя
2 тисячоліття тому. Люди вирощували нас не заради коренів, а заради листя, з якого готували салати.

2 учень. Хто ж привіз у Європу буряки?

Буряк: Нас привезли лицарі із хрестових походів. Привезли як «дивину заморську», сіяли в садах, а не на городах. Та з часом розібралися і перекочували ми на грядки.

3 учень. А на Україну ви як потрапили?

Буряк: По Чорному морю, а далі по Дніпру привезли нас у Київську Русь, а звідти ми вже перебралися в Польщу, в Литву та інші країни.

Помідор: (виходить вперед) А тепер послухайте мою історію.

4 учень. А хто ви такий?

Помідор: Я – сеньйор Помідор!

1 учень. А чому, власне, ви – «сеньйор», а не «містер»? Адже, ви американець. Колумбове відкриття?

Помідор: Це довга історія. Та спробую вам розповісти. Іспанці з Америки завезли мене до Європи, але назву дали страшну:»вовчий персик»,бо мене оголосили отруйним. В XV ст. я потрапив до Голландії і тут мене уже назвали не «вовчий персик», а «золоте яблуко».

2 учень. А коли помідори приїхали до нас?

Помідор: Вперше я з`явився в Росії у 1780 році.

3 учень. А як жили помідори в Америці увесь цей час після «відкриття»? Якими вони стали?

Помідор: А ніяк не жили і ніяк не стали. Місцеве населення – інки і ацтеки були вигнані зі своїх земель переселенцями. Садити нас було нікому про нас просто забули. Пройшло 100 років перш, ніж ми знову потрапили в Америку, але вже з Європи.

4 учень. І як же вас зустріли американці?

Помідор: З недовірою, нас боялися, вважали, що ми отруйні. Нам довелося вдруге завойовувати свою рідну землю.

1 учень. Ось би ніяк не подумав, що ці звичні для нас рослини розкажуть стільки цікавого!

2 учень. А мені вже починає здаватися, що це незвичайні дивні рослини.

3 учень. Як добре, що ми дізналися про вас так багато цікавого. Тепер будемо старанніше за вами доглядати.

4 учень. А щоб перевірити, як наші діти зрозуміли про що ми їм розповідали, загадаємо зараз загадки.
Ми цукрові, ми кормові,
Є брати у нас столові.
В полі сіють нас рядками,
Люди звуть нас….(буряками)

Я росла в темній темниці,
Як зросла – взяли в світлиці.
З мене шкуру всі деруть,
Мене варять, мене труть,
Пироги з мене печуть.
Відгадайте, хто ж я є,
Скажіть ім`я ви моє. (картопля)

Що то за твір, що ні чоловік, ні звір, а має вуса? (пшениця, жито)

Хто ховає під кущі наші супи і борщі? (картопля)

Як не віриш – перевір, Я на грядці сонцем сяю,
На мені – 12 шкір, Родичів багато маю,
А гризнеш – в сльозах полинеш, Гарбузову господиню усі знають.
Бо зовусь я … (цибулина) Хто я? (диня)

Він поважний і огрядний, Вузлувата і листата,
Він червоний і смачний, А доспіє – головата,
Виглядає як сеньйор. На нозі стоїть одній,
Хто це, діти? (помідор) Сто сорочечок на ній. (капуста)

Плаття шовкове наділа, заплела косу,
Ну – мо, друзі, подивіться на мою красу!
Цю культуру добре знають, та і поважають,
Бо із неї молоко, сало, м`ясо мають.
Ми із татом на городі добре доглядали,
І тому такий високий урожай зібрали! (кукурудза)

Червоний Макар по полю скакав,
А в борщ попав. (перець)

Була дитиною – не знала пелюшок,
А старою стала – сто пелюшок мала. (капуста)

1 учень Молодці! Всі загадки відгадали. А зараз запрошуємо вас на гумористичний міні – концерт.

Відповідь. (Народна усмішка)
Якось на уроці вчителька питає Славу: «Коли ти йдеш по вулиці і бачиш гарний сад, а в ньому багато груш і яблук, що ти думаєш про того господаря?».
«Чи має він собаку» - відповів хлопчик.

Працьовитий Микита
В школі твір писав Микита:
«Вся сім`я в нас працьовита!
Ми виконуєм в суботу всі улюблену роботу:
Тато з гайковим ключем дзенькає під «Москвичем»,
Мама з щіткою і милом в хаті вікна всі помила,
Й, запаливши в кухні газ, варить борщ смачний для нас.
Дружно всі у нас працюють! Я також не ледацюю!
Я роблю для кабана шкірочки від кавуна».

Я без діла не сиджу
Доки мама пиріжки ліпить без упинку,
Я без діла не сиджу – пробую начинку.
З`їв я сиру аж три ложки,
І калини з`їв я трошки,
Потім сливу скуштував,
Жменю ягід в рот поклав.
Вже готові пиріжки, їсти б, доки свіжі,
Та стомився я так, що вже не до їжі!

Бабусин вихідний
Внучка Сьогодні - неділя, бабуся ще спить.
Не буду я рано бабусю будить.
Насмажу картоплі сама на сніданок,
Сама підмету я і сіни, і ганок,
Пиріг із повидлом спечу я сама,
А то ж вихідних у бабусі нема!
Картопля парує, букет на столі…
А де ж це бабуся? Немає її…
Бабусенько! Де це ви? Я вас чекаю!
Бабуся Ох, ох! Лушпиння з картоплі по кухні збираю!
Змиваю повидло зі стелі, зі стін,
Змітаю розсипаний цукор і кмин.
Ще раз і їз воріт по відшкрябую тісто,
І сяду з тобою, онученько, їсти.

3 учень. Сподіваємося, наші гумористи зуміли підняти ваш настрій.
1 учень. Українська народна творчість багата на влучні вислови. До вашої уваги – «Естафета стійких українських порівнянь» про овочі і фрукти.
- Червоний, як буряк.
- Говорить, як горохом об стіну молотить.
- Унадився, як заєць в капусту.
- Набрид ти мені, як гірка редька
- Круглий, як яблучко.
- Гарна, як ягідка.

3 учень. Як бачимо наш народ створив чимало цікавих і повчальних висловів.
1 учень. А ще в народі завжди цінували працьовитих людей. Адже, щоб виростити овочі та фрукти, треба багато працювати. Ось і в композиціях на виставці, яку ви підготували, бачимо плоди спільної праці – вашої та ваших батьків.
Українська земля! Де є краще?
Де миліше, як не на Вкраїні?
Тут городи і сади, яблука і гарбузи,
Тут соняшники й буряки, ягоди на лузі,
Помідори й огірки, дині є і кавуни,
Жито, пшениця і всяка пашниця.
Хвилюють, радіють, рясніють поля.
Це все - така рідна Вкраїна моя!
Вчитель. Ось і закінчилося наше свято. Сподіваємося ви будете рости розумними, вмілими, дбайливими господарями на нашій рідній українській землі. На все добре.