Вступне слово вчителя.
Діти виконують пісню «Слово Кобзаря»
Навесні, коли тануть сніги
І на рясті заграє веселка,
Повні сил і живої снаги
Ми вшановуєм пам´ять Шевченка.
Тарас Григорович Шевченко – великий український народний поет. Життя нашого генія таке, що слухаючи про нього, можна було б сказати, що це якась легенда, коли б усе те не було правдою.
9 березня 1814 року, темної ночі, перед світанком, у селі Моринці на Звенигородщині, у хаті Григорі Шевченка, кріпака пана Енгельгардта,блиснув єдиний на все село вогник: народилася нова панові кріпацька душа, а Україні – великий співець – Тарас Шевченко.
Не на шовкових пелюшках,
Не у величному палаці –
В хатині бідній він родивсь
Серед неволі, тьми і праці.

Нещасна мати сповила
Його малого й зажурилась……
І цілу ніченьку вона
За сина-кріпака молилась.

Безрадісним було дитинство Тараса. Тяжке кріпацьке життя.

Не називаю її раєм,
Тії хатиночки у гаї
Над чистим ставом край села.
Мене там мати повила
І,повиваючи, співала
Свою нудьгу переливала
В свою дитину… Там неволя,
Робота тяжкая, ніколи
І помолитись не дають.

Коли маленькому Тарасикові виповнилося два роки, родина Шевченків переїхала до сусіднього села Кирилівки. Тут, у Кирилівці, в убогій хатині й минуло дитинство поета.
Коли Тарасові було 8 років, його віддали в науку до дяка. Вчитися йому подобалося. Та недовго тривала ця наука. Коли хлопцеві виповнилося 9 років, від важкої праці померла його мати.
Щоб якось упоратися з сім´єю, батько Тараса одружився знову – узяв удову з трьома дітьми. Мачуха виявилася жінкою сварливою, недоброю. Вона зненавиділа «чужих» дітей, а особливо Тараса. Щоб хлопець менше був на очах мачухи, батько брав Тараса чумакувати. Та скоро помер і батько. Осиротівши, Тарас пішов у найми.
Там матір добрую мою,
ще молодую – у могилу
Нужда та праця положила.
Там батько плачучи з дітьми,
(А ми малі були і голі),
не витримав лихої долі,
Умер на панщині…
А ми, розлілися межи людьми,
мов мишенята.
Нелегкими були Тарасові шляхи. Від батьківського порога до чужих людей. А йому так хотілося вчитись, а особливо малювати.
Пасе Тарасик чужі ягнята за селом, а сам малює. Все йому хотілося змалювати: і село, і небо, і ягнят…
Вірш «Мені тринадцятий минало»
Тарас Григорович Шевченко прожив усього 47 років, із яких 24 роки був у кріпацтві. 10 років мучився у солдатській неволі на засланні і всього 13 років був вільною людиною. 13 років волі…
Ще з дитинства Т. Г. Шевченка тягло до малювання. Крейдою чи вуглинкою змальовував все, що бачив. Та саме тут пощастило Шевченкові – його талант до малювання помітили видатні діячі культури, що жили в Петербурзі.
Вони зібрали 2500 крб, заплатили пану Енгельгардту, і Шевченко став вільною людиною. Перед ним відкрилися двері Петербурзької Академії мистецтв.
У цей час він усе більше задумується над гіркою долею рідного краю, над безправним становищем покріпаченого люду.
Гнів на жорстоке панство, жаль та біль від споглядання мук – все це виливалося на папері у хвилюючих поетичних рядках.
Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!
Нащо стали на папері
Сумними рядками?
Його славні твори кликали до боротьби за волю. Мріяв поет про прекрасне майбутнє трудящого люду, але добре знав, що за це треба боротися.

Поет закликав:
… Вставайте, кайдани порвіте,
І вражою злою кров´ю
Волю окропіте…

За сміливі заклики, вільнодумні твори царський уряд переслідував і жорстоко карав поета. Найтяжчою карою була заборона писати і малювати.
Відправили Т. Г. Шевченка на заслання. Але ні цар, ні жандарми не змогли заглушити могутній голос великого Кобзаря.
…Караюсь, мучуся, але не каюсь, - писав поет.

Пісня «Зоре моя, вечірняя»
У 1861 році на Україну страшним громом, чорною хмарою печалі прилетіла сумна звістка – у Петербурзі 10 березня перестало битися серце її великого сина.
Поховали Т. Г. Шевченка у Петербурзі, а в травні того ж року було виконано його заповіт поховати «на Вкраїні милій».

Вірш Т. Г. Шевченка «Заповіт»

Ми шануємо пам´ять поета. Він є нашою гордістю, честю і славою. І нам, дітям, потрібно знати його твори, його життя. Ми називаємо його Кобзарем. Так поет назвав книгу всього свого життя – «Кобзар».
Пам´ять про Т. Г. Шевченка живе у людських серцях. Його іменем названі вулиці, театри, школи. Пам´ятники Шевченку стоять у багатьох містах України, у далекій Канаді, Угорщині, США, Франції, Росії, Білорусії.
І на оновленій землі, над ланами, широкими полями, як весняні води могутнього Дніпра, лине вічно жива в народі слава Великого Кобзаря.

Учні читають вірші Т. Г. Шевченка.
Пісня «Зацвіла в долині»

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття
І голос твій нам душі окриля.
Встає в новій красі крізь лихоліття
Твоя, Тарасе, звільнена земля.

Ти постаєш в ясній обнові,
Як пісня линеш, рідне слово.
Ти наше диво калинове,
Кохана, материнська мово!

Плекайте в серці кожне прозоре диво калинове.
Хай квітне вічно полум´яне Кобзареве слово
«В сім´ї великій, вольній, новій!»
Пісня «Поклін тобі, Тарасе»

Предмети: Виховна робота

Класи: Початкова школа