Професійна етика сучасного медичного працівника

Вимоги практичної медицини та біології , з одного боку, і соціально-гуманістичні очікування суспільства, з іншого, призвели до необхідності розробки універсальних етичних принципів - фундаментальних понять медичної етики, на базі яких формується конкретні моральні норми поведінки лікаря, медика – дослідника і їх пацієнтів.
Етичні принципи європейської етики та права, розроблені в рамках дослідницького проекту Євро-комісії, - «принципи Кемпа» ( по імені координатора і автора концептуальних ідей) – в якості основоположних включають в себе автономію особистості, людську гідність, цілісність і вразливість людини. Принцип автономії особистості визнається всіма авторами без винятку і ставиться на перше місце.
Ті, хто вважає, що медична професія виробляє особливу душевну стійкість, несприятливість до чужого болю й страждань, глибоко помиляється. І у лікарів, якими мужніми вони не здавалися, є межа – межа витримки і терпіння, визначається його ставлення до страждання і здатність до співчуття. Страждання і співчуття – це конкретний вияв добра і зла в медицині.
Моральний орієнтир лікаря у відношенні до страждання хворого дає співчуття, допомагаючи йому знаходити «золоту середину», виявляти необхідну гнучкість, полегшуючи або зберігаючи страждання. Для лікаря це елемент його професіоналізму. Разом з тим існує, як писав С. Цвейг, «співчуття малодушне і сентиментальне,… нетерпіння серця, поспішаючи скоріше позбутися від обтяжливого відчуття при вигляді чужого нещастя; це не співчуття, а лише інстинктивне бажання захисти свій спокій від страждань ближнього… У лікаря повинно бути властиве співчуття істинне, яке потребує дій, а не сентиментів, знає, чого хоче, і сповнене рішучості, страждаючи і співчуваючи, зробити все, що в людських силах».
Величезну роль відіграє емпатія, що виявляється у співчутті, співпереживанні хворому з боку медичних працівників. Уважно вислуховуючи хворого, співчуваючи йому, лікар, сестра дають йому можливість висловитися тим самим полегшити його душевний стан.
Даючи клятву нести людям добро, лікар практично вже зробив свій вибір. З одного боку, у відповідності із власним світоглядом він сам визначає свої подальші дії: « У будь-який час допомагати кожному хворому, незалежно від його соціального походження, віро сподівання та національності.»
Моральний вибір виступає в медицині як форма прояву волі лікаря, потребуючи від нього рішучості, змушуючи переходити від роздумів і сумнівів до дій. Разом з тим, навіть роблячи правильний вибір, лікар повинен керуватися складною діалектикою мети і засобів, наприклад: чи виправдовує мораль досягнення такого блага, як здоров'я, будь-якими засобами.
Традиційно проблема ризику найбільш тісно пов’язана з хірургією: «оперативний ризик», який, на жаль, супроводжується певним відсотком смертності, існує за будь-якої хірургічної операції. Сьогодні є тенденція поширення хірургічних методів лікування на багато видів патології, які раніше вважалися терапевтичними.
Що стосується таких «агресивних» методів лікування, застосування імунодепресантів в трансплантології, хіміотерапії і променевої терапії в онкології, тетураму в наркології, то з етичної точки зору ризик від їх наслідків не є несподіваним і тому теж може вважатися «розрахованим».
Проблема ризику тісно пов’язана з проблемою, новаторства в медицині, коли ризик особливо важко розрахувати.
Аналізу морально-етичного змісту поняття «лікарська помилка» приділяли увагу багато відомих лікарів, письменників, демонструючи різні підходи і оцінки цього феномену.
Пряме порушення професійного обов’язку – черстве, формальне ставлення лікаря до хворої людини, оскільки віра хворого в успіх лікування, довіра його до медичного персоналу часто грають не меншу роль в його одужанні, ніж застосування новітніх ліків та обладнання. Академік В. М. Бехтерєв підкреслював, що якщо хворому після розмови з лікарем не стає легше, це – не лікар.
Поняття честі і гідності лікаря визначається, насамперед, його походженням по людським моральним цінностям, його порядністю, культурою і інтелігентністю, і вже потім – його професіоналізмом.
Керуючись високими моральними принципами, лікар зобов’язаний шанобливо ставитися до гідності кожного пацієнта, незалежно від його соціального положення і особистих якостей. Святість життя і цінність особистості – головне, що лежить в основі діяльності кожного медичного працівника. Абсолютно неприпустимо принижувати гідність пацієнта, бо, принижуючи гідність іншого, ти принижуєш власну людську гідність.
Необхідність захищати психофізичну цілісність людини, мінімізувати її порушення потребує сьогодні розробки етичних і правових норм, що відносяться, зокрема, до втручання в генетичну структуру індивіда, до маніпуляцій з психікою людини, до проблеми використання органів і тканин людського тіла.
Люди рівні у своїх правах, але не рівні у своїх можливостях, здібностях, інтересах, потребах. Принцип уразливості повинен лежати в основі особливої відповідальності медиків по відношенню до найбільш слабких і залежних, що є реалізацією принципу справедливості в системі охорони здоров'я і при проведенні наукових медичних досліджень.