Нарис "Шкільне життя"

Вересневим ранком сонечко розбудило мене лагідним промінчиком. На столі лежать різнокольорові підручники, зошити, які ще пахнуть фарбою, у пеналі ручки… Невже від сьогодні головною з них буде ручка з червоною пастою? Так, навіть вона це розуміє і гордо красується серед інших. Цей ранок незвичайний, він - особливий. Сьогодні у мене відбудеться знайомство з Долею!

Біля школи мене першими зустрічають стрункі білокорі берізки, привітно вітаються з молодою вчителькою, а в мене захоплює подих. Шкільне подвір'я бринить дитячим сміхом, сяє кольорами веселки на бантиках дівчаток, духмяно пахне квітами. Зараз, зробивши ще декілька кроків, я відкрию чарівні двері класу. Що там чекає мене? На хвилинку зупинилася, рука затремтіла… Але рідні стіни школи лагідним поглядом дарують впевненість і спокій. Сміливий крок вперед і ось переді мною вісімнадцять пар великих, наповнених цікавістю і жагою пізнання очей. Хто вони, ці маленькі люди? "Ми - ваші шкільні діти", - читаю в них на засмаглих обличчях. З гордістю розумію, що тепер я класна мама. Як же хочеться бути для них класною не лише від слова "клас"!
Час від першого знайомства пролетів як одна мить. Разом ми переживали маленькі перемоги і невдачі, разом сміялися і плакали, разом працювали і відпочивали, разом вчилися, разом плели ниточку дружби, любові, людяності, щирості, разом будували нашу класну сім'ю. А скільки ще нам доведеться мандрувати цікавою країною знань. І це прекрасно! Навіки прикипіла серцем до цих дітей: до щебетливих дівчаток, які безперестанку перешіптуються на уроках, до галасливих хлоп'ят, які ні хвилини не посидять на місці. Та якими б вони не були - вони мої діти.

Сьогодні мене вже не лякає незвіданість за чарівними дверима класу. Бо в мене є досвід, ще зовсім маленький, але все-таки досвід.
Я вчитель? Так, я - вчитель!