Мама, матінка, матуся…
Заплющ очі і прислухайся. І ти почуєш мамин голос. Він живе в тобі, такий знайомий, рідний. Мамин голос, мамині руки, мамині очі, мамине серце… Скільки ми себе пам’ятаємо в дитинстві, завжди поряд з нами наші мами:
«Ще в колисці немовля
Слово «мама» вимовля,
Найдорожче в світі слово…».

А перші мамині колискові пісні… Такі лагідні, чарівні.
Бринить колискова, дзвенить колискова,
О, тиха й задумлива матері мова.
Ти падаєш в душу, подібно зерняті,
Щоб вирости квіткою в рідній цій хаті.

Матуся з перших хвилин нашого життя віддає нам усе своє тепло до останньої краплини. Її любов до дитини безмежна і щира.
Ніхто так не любить, як любить мама своє дитя.
Минають роки, підростають діти, та не меншає мамина турбота про них. Моляться матері за діточок своїх:
«Зішли, Боже, ласки
На дітей маленьких,
Щоб вони виростали
на потіху неньки».

Про те, як матері люблять своїх дітей, віддають їм всю свою любов та ласку, складено багато віршів, легенд, прислів’їв .
Чи знаєте ви, чому моряки сильні й непереможні. Якщо ні, то прочитайте легенду про матір. І ви дізнаєтесь, що матері віддали їм усе краще, що мали: силу, красу, мужність. Мене дуже вразили рядки з твору: «Ти бачив будь – коли слабких жінок. Якщо коли – небудь зустрінеш, то не насміхайся з них: Ці жінки всю свою силу віддали таким самим дітям, як ти».

А які чудові і неповторні вірші відомих українських поетів.
Іван Гнатюк писав так:
«Мати – то сонечко рідне,
Сонечко ясне, земне,
Слово її заповітне,
Гріє і живить мене…»

Мабуть, немає такої людини, яка б не знала зворушливих пісень про матір, яку створив А. Малишко:
Рідна мати моя,
Ти ночей не доспала…

Я, звичайно, не поет, не письменниця, але теж хочу розказати про свою маму. Моя мама – вчителька, вчить молодших школярів. Вона – мій найкращий друг, тому що про все, що мене турбує, тривожить, я їй розповідаю. І сама завжди дасть пораду, допоможе вирішити мої проблеми. Мені дуже пощастило, що в мене є така мама.

А оці рядки з вірша, мені здається, написані про наших мам, які і день, і ніч турбуються про своїх дітей.
Прислів’я мовить недаремно:
«Хто не мав дітей – не знав клопоту».
А зростуть – то скільки дум у неньки
І тривога за їхнє кожне діло.
Голова болить від маленьких,
Від дорослих серце заболіло.

І як би ми не любили свою маму, а все ж таки інколи і ображаємо її, засмучуємо, приносимо страждання. Тож станемо на коліна перед матір’ю, і душею засвітилось- праведно, як на сповіді. Впадемо перед матір’ю на коліна і щиро попросимо прощення за гріхи власні і чужі, бо всі ми перед матір’ю в одвіті. А слова великого Кобзаря звучать як священна заповідь:
Той, хто матір забуває,
Того Бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають .
Чужі люди проганяють,
І не буде злому
На всій землі безконечній
Великого дому.

Стоїть на землі мати. Стоїть на вершині двох тисячоліть мати і молиться за свій народ, як дві тисячі літ тому на Голгофі стояла перед розп’ятим Сином і молила Всевишнього пощадити її Дитину. Стоїть мати і молиться за народ, за своїх синів і дочок, за нас із вами. І перші слова її молитви: «Пошли, Боже, дітям щастя і здоров’я, людяності їм пошли і милосердя, доброти їхньому серцю, світлого розуму голові, дай їм бажання працювати і не зазіхати на чуже добро». Чуєте? Молиться мати. Не за себе, а за нас, тому що вона – мати.

Предмети: Українська література

Класи: 9 клас