Методична розробка позакласного заходу з української літератури
«Уроки мудрості Григорія Сковороди»

Мета : ознайомити школярів із життєвим і творчим шляхом Г. Сковороди - філософа,
просвітителя, поета, з’ясувавши, хто з найближчого оточення вплинув на формування світогляду, зацікавити учнів творчим доробком митця, удосконалювати навички виразного читання поезій, зосереджуючи увагу на їхньому ідейно-тематичному спрямуванні; розвивати вміння аналізувати, коментувати зміст творів, узагальнювати думку, сприяти розширенню кругозору учнів; виховувати зацікавленість філософськими творами, почуття пошани до спадщини Г. Сковороди, любов до книги як скарбниці народної мудрості, пам'яті.

Методично – дидактичне забезпечення: книжкова виставка, презентація, буклет, кінострічка «Григорій Сковорода», вислови митця

ПЕРЕБІГ ЗАХОДУ:
І. Етап орієнтації.
ІІ. Етап цілепокладання
ІІІ. Етап проектування діяльності школярів.
ІV. Етап реалізації плану діяльності.
Епіграф заходу
...Благословенні ви, сліди,
Не змиті вічності дощами,
Мандрівника Сковороди
З припорошілими саквами,
Що до цілющої води
Простує, занедбавши хмари.
Максим Рильський
Вступне слово вчителя.
Ім’я Григорія Савовича Сковороди вже давно стало символом правди, мудрості на нашій землі. Об’єктом дослідження для нього була людина. Про неї і світ він сказав таке, чого не змогли інші. Навчав жити так, як не вчили інші. Найголовніше – сам жив так, як учив, гармонійно відчуваючи себе в цьому світі. Поринемо в нього, спробуємо уявити мислителя живого, почути голос, усвідомити думки й переживання.
Погляньте на портрет. Високе чис¬те чоло, спокійний, сповнений почуття власної гідності погляд уважних очей. На полотні Івана Їжакевича «Григорій Сковорода в дорозі» він на повний зріст. Ху¬дорлявий чоловік у простій селянській свитині з ціпком у руці, який неспішно крокує рідною землею.
Валерій Шевчук зауважив: «Коли кажемо Григорій Сковорода, перші асоціації, що приходять в голову: мандрівник, мудрець, байкар, поет». І дійсно, він став для нашої культури не тільки титульним любомудром, а й людиною, яка послідовно творила свій життєвий шлях за духовними законами власного буття. Такі непересічні постаті знаменують собою історію краю й нації.
Ведуча. Сковорода – одна з найяскравіших постатей ХVIII століття. Відомий як філософ, просвітитель, співак, громадський діяч, композитор, знавець багатьох мов. Він дивує і захоплює нас сьогодні своїм багатогранним талантом, енциклопедичними знаннями, філософським трактуванням різних життєвих ситуацій.
Ведучий. Григорій Савич — узірець незламності і нескореності. Протягом життя він уперто й вміло уникав усього того, що могло уярмити дух, свободу. Тому, мабуть, на його могилі й викарбувані слова: «Світ ловив мене , але не спіймав».
Край Григорія Сковороди
(поезію читають напам’ять учні 7-8 класів)
У тім краю, де Многа котить хвилю,
Де жайвір пісню у житах співа,
Де ночі пахнуть мальвами й любистком,
З'явивсь на світ Сковорода.

Оця земля йому давала силу,
Ростила й пестила дитя...
Оця земля йому світи відкрила
І мудрість всю свою дала.

Ось тут, у цьому краї,
Григорію співали солов'ї.
І тут таки, його слова лунали
Й сопілки звуки чарівні.

Той край плекав нову людину.
Таку, як тисячі зростив,
Та він прославив Україну,
Й пиху у душу не впустив.

І дотепер його науку пам'ятають.
Слова передають із вуст в уста,
У світі вже давно всі знають:
Чорнухи – це Сковорода.
Біограф. Перегорнемо сторінки книги нелегкого, але такого цікавого життя мандрівного філософа й неординарної людини.

Сценка «Калинова сопілка, або Дитинство Григорія Сковороди»

Дійові особи: оповідач, Гриць, дід, батько
Оповідач: Це трапилося в давні часи... Жив собі в Чорнухах на Полтавщині козак Савка Сковорода. І було в нього два сини — старший Степан і менший Григорій... Старшого за давнім козацьким звичаєм садовили на коня, а меншого — за Святе Письмо...
(На сцену виходять дід та батько)
Батько (сумно): Либонь, не вийде зі Степана козак...
Дід: Мабуть...
Батько: У всіх діти : упав, забився, поскиглив трохи, а потім устав, обтрусився і знову бігає або на коня лізе,... а наш упав одного разу…І ,як то кажуть, на голову.
Дід: Саме так.
Батько: Одна радість — Григорій. Таке слухняне дитя, таке сумирне, аж страх часом бере. Ану ж, як янголи не дадуть йому вирости і заберуть до себе?
Дід: Не журися, синку, доки я живий, то й з янголами раду дам...
(Виходить Гриць із букварем)
Гриць: Аз, буки, вєді... Глаголь, добро, єсть... Аз, буки, вєді... Глаголь, добро, єсть... Дідусю!
Дід: Що тобі, дитино?
Гриць: Ви хіба не чули голосу?
Дід (поважно): Ні, дитино, не чув... Ходімо зі мною.
Гриць: А куди, діду?
Дід: А куди очі дивляться. Можемо до річки, можемо до саду, можемо на вигін. А як ноги не втомляться, то й до лісу.
(Чути спів соловейка)
Гриць: Діду, а чому пташки по-різному співають? Он той соловейко, що біля річки, по-своєму тьохкає, а той, що під лісом живе — по-своєму.
Дід: А чому, дитино, кожна людина свій голос має?
Гриць: Щоб відрізнятися.
Дід: Отак і пташки.
Гриць: А я можу, як пташка, співати?
Дід: Зможеш. І на сопілці грати зможеш. Ось тримай сопілку із калинового дерева...
( Гриць бере сопілку до рук, награє мелодію.
Згодом звучить пісня «Ой ти, пташко жовтобоко»)
Дід: Бачиш, Саво, наш Гриць уже давно читає — і церковне письмо, і цивільне, і пише... Та й на криласі співає не гірше за старших... Певно, треба його далі учити. От тільки де? Для бурси ще замалий, а тримати такий талант у Чорнухах шкода. Пом'яни моє слово. Саво, наш Гриць ще всіх митрополитів перемитрополитить.
Батько: Ой, тату, не кажіть уголос, бо наврочите...
Дід: Виконай, синку, мою останню волю — відвези Григорія у Київ, до Академії.
Батько: Та він же, тату, замалий. Там, кажуть, лише із шістнадцяти беруть. А до того ж — у Києві, де не ступи, гроші потрібні.
Дід: Я тут із козацьких часів дещо приберіг. От і нагода А те, що Григорій замалий для Академії ,— то не зовсім так. Бо при ній для таких, як він, училище є. То збираймо хлопця — і гайда в Київ.
( До батька і діда підбігає Гриць)
Гриць: Дідусю! Тату! Відпустіть мене за поводиря з кобзарем.
Батько (перезирнувшись з дідом): Куди. Грицю?
Гриць: По Україні та білому світі... Я всі думи вивчу, усю Україну побачу, увесь світ із ним обійду... І на сопілці гратиму, і співатиму... Відпустіть.
Батько: Ні. Грицю, інша тобі дорога стелеться — до славного граду Києва, до Києво-Могилянської академії... Будеш ученим мужем.
Дід: А світ білий ти побачиш, намандруєшся ще... От пом'яни моє слово — побачиш...
Гриць: А ви звідки знаєте, дідусю?
Дід (посміхається): Голос твій підслухав... Ану, заграй нам на калиновій сопілці.
Основні дати життя і творчості

1722 Народився в селі Чорнухи, що на Полтавщині в родині козака. Початкову освіту здобув у полковій школі.
1734-1753 Навчався в Києво-Могилянській академії (з перервами).
1741-1744 Служив у придворній хоровій капелі імператриці Єлизавети Петрівни в Петербурзі.
1745 Повернувся до Києва в чині «придворного уставника».
1745-1750 Перебував за кордоном (Угорщина, Австрія, Словаччина).
1751 Викладав поетику в Переяславському колегіумі.
1753-1785 Видав поетичну збірку «Сад божественних пісень».
1754-1759 Працював домашнім учителем у поміщика С. Томари в с. Ковраї на Переяславщині.
1759-1764 Викладав поетику, риторику, грецьку мову в Харківському колегіумі.
1769-1794 Мандрував Україною, писав твори та розповсюджував філософські погляди.
Збірка байок «Басни харьковскія». Свої учення і життєві принципи розкрив у діалогах, байках, прит¬чах, листах.
Видав посібник «Рассуждение о поэзии и руководство к искусству оной», твір «Начальная дверь к христианскому добронравию».
Переклав твори Цицерона, Плутарха, Горація, Овідія.

1794 Помер у с. Паніванівці (нині Сковородинівка Золочівського району Харківської області) в оселі свого приятеля А. Ковалевського.

Виходить Григорія Сковороди. Тримає в руці книгу - символ вчення
Сковорода. Кожен народжений у цьому світі є мандрівник, сліпий або просвіщенний. Чи не прекрасний храм премудрого Бога є світ цей? Початок вічного відчуття залежить від того, щоб спершу пізнати самого себе.
Ведуча. А все ж таки, пане філософе, як зробити сірі будні святом?
Сковорода. Добрій людині щодня свято. Робота наша - джерело радості. Вона є голова, світло і сіль. Вона є справжнє життя і справжнє щастя (сходять зі сцени).
Григорій награє на сопілці. Звучить пісня «Всякому городу - звичай і права»
Біограф. Таки збулося пророцтво... Виріс малий Гриць, вивчився — і пішов мандрувати світом. Обійшов Україну, був у Європі та Росії... І на весь світ прославився як мандрівний філософ, якого радо зустрічали, де б він не був.
Ведучий. Ідея сродної праці... Так геніально і так просто... Тільки та праця дає щастя і надихає творчістю, що йде від природних потреб душі... Душа... Вона завжди прагне неба і пісні...
Ведуча. Г.Сковорода всіляко засуджував тих, хто прагнув до ненаситного багатства, накопичення. Шлях до щастя, за Сковородою, полягає в «сродній праці», тобто праці за покликанням.
Інсценізація уривку з байки «Бджола і Шершень»
— Скажи мені, Бджоло, чого ти така дурна? Чи знаєш ти, що плоди твоєї праці не стільки тобі самій, як людям корисні, а тобі часто і шкодять, приносячи замість нагороди смерть; одначе не перестаєш через дурість свою збирати мед. Багато у вас голів, але всі безмозкі. Видно, що ви без пуття закохані в мед.
— Ти поважний дурень, пане раднику,— відповіла Бджола.— Мед любить їсти й ведмідь, а Шершень теж не проти того. І ми могли б по-злодійському добувати, як часом наша братія й робить, коли б ми лише їсти любили. Але нам незрівнянно більша радість збирати мед, аніж його споживати. До сього ми народжені і будемо такі, доки не помремо. А без сього жити, навіть купаючись у меду, для нас найлютіша мука.
Сила: Шершень — се образ людей, котрі живуть крадіжкою чужого і народжені на те тільки, щоб їсти, пити і таке інше. А Бджола — се символ мудрої людини, яка у природженому ділі трудиться.
Ведучий. Чутки про незвичайне життя філософа, його повчальні розмови спонукали багатьох шукати знайомства з ним. «Пошана Сковороди досягла того, що вважали за особливе благословення Боже тому дому, у якому оселився хоч на день. Він із подарунків міг би скласти значні кошти. Але завжди відмовлявся й зазначав: «Дайте нещасному». «Вирішивши мандрувати, він складав свою мізерію і, перекинувши її через плече, ішов далі в подорож із двома нерозлучними супутниками – палицею-журавлем та сопілкою. І те, і друге були його власним виробом». Григорій Савович відмовляється від духовного сану, від життя при дворі Катерини ІІ.
Вірш читає учениця
Цариця Катерина ІІ,
Наслухавшись про мудреця,
В кареті шестернею гупа,
Шле в Малоросію гінця.
Бо забажалося особі
Се диво мати при собі,
Щоб ще й мудрець був для фасону
В її облесливій юрбі.
Покірний височайшій волі
Гінець знайшов Сковороду –
В широкім полі, на роздоллі,
Він грав журливо на дуді.
А поблизу паслась овечка,
Співали півні в слободі…
Гінець вклонивсь поважно, гречно
Й сказав тоді Сковороді:
Вам предлагают жить в столице,
Вас ждет и слава, и почет,
Вас ждет сама императрица
И двор ее блестящий ждет.
Цариці хочеться аж-аж,
Щоб я всього людського збувся:
Тож передайте їй якраз –
Мені та дудка і вівця
Дорожче царського вінця.

Ведуча. Мислитель, філософ, художник слова, педагог, музикант Григорій Сковорода належить до тих постатей, що збагнули сенс суперечливого життя. Митець є еталоном добра, інтелігентності, чуйності, щирості. Мріяв донести свої думки народові, робив усе за велінням серця. Здобуваючи мудрість упродовж багатьох років, він таки знайшов свій сенс життя і розповів про нього іншим. Тепер його спосіб пізнання світу називаємо філософією Григорія Сковороди. І хоча минуло більше двох століть від того часу, як самобутній письменник ходив по землі, проте його голос не стихає, усе дужчає, а заповіді справедливості, людяності, працьовитості знаходять відгуки в людських серцях. «Український Горацій» розвинув на Україні філо¬софію, літературу, педагогіку. У своїх творах оспівав природу, її роботящих людей, прагнення щастя, проголосив волю найвищою цінністю. Гостре й непідкупне слово митця сьогодні спалахує чистим вогнем і торує стежку до вселюдського щастя.
ІV. Підсумковий етап.

Слово про Г.Сковороду
«Він залишив по собі вічну і добру пам’ять як навчитель життя; він і словом, і прикладом навчав людей любити передусім Бога, вчитися, аби пізнати істину, приборкувати свої почуття, очищати душу від дурних бажань, задовольня¬тися найменшим і бачити своє щастя у виконан¬ні заповідей любові».
Софія Русова, український педагог і громадський діяч
«Багато в його світогляді є дивовижно близь¬кого мені. Я недавно іще раз його перечитав. Мені хочеться написати про нього. І я це зро¬блю. Його біографія, мабуть, ще краща за його твори, але які гарні й твори!»
Лев Толстой, класик російської літератури
«У своїх працях Сковорода спирається на осо¬бливості «української душі», надаючи їм чітку філософську визначеність. Зовнішня неповтор¬ність системи Сковороди полягає в тому, що для нього тема «мікросвіт - людина» із самого початку була го¬ловним змістом міркувань».
Ада Бичко, філософ
«...Добрими старими шляхами, обминаючи казенні «стовпи неотесані», але не обминаючи доріг європейської науки, мандрував по Україні Григорій Сковорода і сіяв у людських серцях му¬дрість любові та самопізнання, радість простоти і щирості, задоволення в правді, добрі, сродній праці та «совісті - як чистий кришталь».
Євген Сверстюк, літератор

Уроки мудрості від Г.Сковороди
Звернімо увагу на афоризми Григорія Савовича (крилаті вислови), що супроводжують нас протягом життя:
Добрий розум робить легким будь-який спосіб життя.
Копай всередині себе криницю для тої води, яка зросить і твою оселю, і сусідську.
Хіба не любов усе єднає, будує, творить, подібно до того, як ворожість руйнує?
Хіба може говорити про біле той, котрому невідоме, що таке чорне?
Як ліки не завжди приємні, так і істина буває сувора.
Без ядра горіх ніщо, так само як і людина без серця.
Солодке пізнає пізніше той, хто може проковтнути неприємне.
Що вподобав, на те й перетворився.
Не за обличчя судіть, а за серце.
3 усіх утрат втрата часу найтяжча.
Більше думай, а тоді вирішуй.
Уподібнюйся пальмі: чим міцніше її сти¬скає скеля, тим швидше і прекрасніше здійма¬ється вона догори.
Не розум від книг, а книги від розуму створились.
Збери всередині себе свої думки і в собі самому шукай справжніх благ.
V. Заключне слово вчителя
Нині в Сковородинівці знаходиться літературно-меморіальний музей. У кімнаті, де провів свої останні дні Григорій Савович, панує атмосфера ХVIII століття. Особистих речей небагато, але для людини, яка цінувала лише Біблію й сопілку, немало. Відчути філософію життя допоможе навіть не експозиція, а старий парк із тихими алеями, дзеркальним ставком із кумедною назвою «Панські штани», розлогим дубом, під яким митець полюбляв зустрічати новий день. Старі липи ще, мабуть, пам’ятають філософа-мандрівника, бо шепочуться між собою, згадуючи минуле.
І хоч не одне уже пройшло століття
З народження Сковороди,
Та мудре його слово
Жило, живе і житиме завжди.

Класи: 8 клас

Предмети: Українська література