Сім'я: визначення, сутність, історичний аспект.

Дитина виховується в сім'ї і в школі. Школа створює сприятливі умови для всебічного формування особистості. Проте основа характеру, життєвої позиції, елементарна вихованість — бере початок у сім'ї.

Антон Семенович Макаренко назвав сім'ю природним первинним осередком, де реалізується краса людського життя, куди приходять відпочивати переможні сили людини, де ростуть і живуть діти — головна радість життя.

Проблема становлення і виховання дитини в сім'ї сягає в глибину історії розвитку педагогічної думки на Україні.

О.В.Духнович — видатний письменник і мислитель на Закарпатті середини XIX ст. виявив глибокий інтерес до проблем виховання підростаючого покоління. Сімейне виховання він розглядав як природний обов'язок батьків, які повинні підготувати дітей до трудового і суспільного життя, виховати їх гідними громадянами. Вирішальну роль у вихованні людської особистості, на думку Духновича, відіграє учитель: "Хто дав тобі виховання, той більше тобі дав, ніж той, хто дав тобі життя". Вчителів він називав просвітителями народу.

З глибокою симпатією писав Тарас Григорович Шевченко про виховання дітей у сім'ях трудівників.

Великого значення сімейному вихованню надавав М.С.Драгоманов, який разом з Х.Д.Алчевською відстоювали відкриття шкіл для дорослих. На їх думку, ці школи повинні були навчати дорослих не лише грамоті, а й виховувати їх як майбутніх батьків, вихователів своїх дітей, допомагати школі вирішувати цю проблему.

М.Ф.Левицький, палкий послідовник ідей К.Д.Ушинського в питанні сімейного виховання, надавав особливого значення гуманному ставленню до дітей. Розроблені ним методичні матеріали містили новий підхід до навчання і виховання і тому широко використовувалися вчителями і вихователями на Україні.

Проблема виховання підростаючого покоління в сім'ї і школі отримала глибоке і всебічне висвітлення в працях сучасних педагогів — А.С.Макаренка, В.О.Сухомлинського, В.Г.Постового, Ю.П.Азарова, А.М.Барзіна, О.Я.Савченко, В.П.Кравця, М.Г.Стельмаховича таін.

Сім'я (родина) — це засноване на шлюбі чи кровній спорідненості об'єднання людей, пов'язаних спільністю побуту та взаємною відповідальністю. Як і інші народи, українці вбачали в сім'ї найважливішу й неодмінну умову життя кожної людини, господарську та моральну основу правильного способу життя.

Головна господарська функція сім'ї українців, як і інших народів, — створення і відтворення матеріальної основи власного економічного добробуту. Наприкінці XIX — початку XX ст. основною формою сім'ї на Україні була мала, індивідуальна сім'я. Вона складалася часто з батьків і неодружених та одружених дітей. У той же час в різних місцевостях України існувала й інша форма сім'ї — нероздільна сім'я, що складалася з непрацездатних старих батьків і з двох-трьох жонатих синів, які жили разом і спільно вели господарство.

Мала сім'я істотно відрізнялась від нероздільної не тільки своєю формою, а й внутрішньою будовою та характером. Значною була залежність і підлеглість членів сім'ї їх главі, а в побуті зберігалося чимало пережитків.

Такі сім'ї створювали підґрунтя для збереження традиційного розподілу виробничо-господарських відносин між їх членами, звичаїв, традицій, особливостей духовного життя.

Історичні зміни, економічна необхідність, повна демократизація сімейних взаємин поступово підривали багатовікові звичаї. Як стверджує М.Г.Стельмахович, сучасна сім'я залишається життєдайним осередком, що приводить на світ божий, плекає найвищу цінність людства — дітей, цвіт нації, майбутнє народу, завдяки яким кожен батько і мати мають реальну можливість повторити та продовжити себе в своїх потомках.

Подружня пара — це вісь сім'ї. Традиційним українським ідеалом є така сім'я, де взаємини складаються на основі рівноправності чоловіка й жінки, на засадах взаємного кохання і поваги, духовної спільності, трудового співробітництва та взаємодопомоги у вихованні дітей.

Ті чоловік і жінка, які вміють творити велике безцінне духовне багатство подружнього життя — взаємну повагу і любов, мають у своєму домі найсприятливіший клімат для формування духовності дітей.

Сучасна сім'я, її функції.

В.О.Сухомлинський надавав великого значення матері як берегині домашнього вогнища, духовному, моральному стрижню сім'ї. Мета матері — повернути дитині духовну, моральну самосвідомість народу, його традиції, культуру, елементи побуту ті моральні основи, які відображають загальнолюдські цінності.

Основою виховання дитини є духовність сім'ї, яка виражається в суспільній моралі, етиці, естетиці та формуванні поведінки як певної системи відносин, дій, вчинків, зумовлених суспільними умовами та обставинами, в цьому полягає загальносоціальна функція сім'ї.

Духовність виховання — це система, уклад життя сім'ї, умова, яка забезпечує здійснення розумового, інтелектуального, емоційно-чуттєвого розвитку дитини та формування її світогляду. Вона сприяє передачі молодим поколінням морально-етичних ідеалів, ідей, уявлень народу, виражених у народній творчості: казках, піснях, легендах та інших художньо-мистецьких цінностях, у повсякденній поведінці та поглядах батьків, у їх ставленні до виконання найважливіших громадських обов'язків. Таким чином, сім'я виконує функцію морального та естетичного виховання.

Як визначив А. С. Макаренко, могутня духовна сила виховання закладена в тому, що діти вчаться дивитися на світ очима батька, вчаться у батьків поважати, шанувати матір, бабусю, жінку, Людину.

Дотримання звичаїв свого народу — суттєва ознака духовної культури особистості. Звичай — загальноприйнятий порядок, правило поведінки людей, що історично увійшло в побут і свідомість народу. Звичаї виникли внаслідок повторювання однакових вчинків, які згодом набули загального значення, стали нормою життєдіяльності.

Поняття "звичай" може визначати уклад суспільного життя сім'ї, нації; традиційний порядок відзначення будь-яких подій, свят, використання відповідних символів, атрибутів, спосіб дій, правила поведінки, норми, що регулюють стосунки людей в різних ділянках виробничого, громадського і родинного співжиття.

Побут кожної сім'ї характеризує сукупність звичаїв, які переймає дитина змалку і які регламентують становлення її духовності.

Виховання в сім'ї повинно бути трудовим, що відповідає віковим традиціям української сім'ї. Тобто дитина повинна брати участь у веденні господарства і знати ціну матеріальним речам, брати участь у їх створенні.

Сім'я виконує господарсько-економічну функцію, котра полягає у формуванні установки на домашню працю та її різноманітний розподіл, практично-господарській підготовці, економічному вихованні, вихованні розумних потреб.

У сім'ї закладаються поняття про головні життєві цінності, до яких прагне людина. Ієрархія життєвих цінностей народу відбиває його розуміння добра, щастя, справедливості, розуміння сутності оточуючого світу, взаємозв'язку і взаємозалежності явищ природи.

Коли батьки разом з дітьми у свій вихідний день виходять на природу, то у дитини виникає величезна кількість запитань, наприклад, чому ялинка і сосна зеленіють взимку, а береза і дуб скидають листя тощо. Якщо батьки виявляють інтерес до різноманітних явищ природи, дають дитині правильну відповідь на її питання, то з року в рік у дитини розвивається спостережливість, допитливість. Такі спільні прогулянки батьків і дітей у ліс, до річки, в поле дають можливість ширше пізнати оточуючий світ і виховати любов до рідного краю. Батьки можуть допомогти дітям провести такі спостереження:

1. За сезонними змінами в природі: виділити характерні ознаки кожної пори року.
2. Познайомити з рослинним світом своєї місцевості: назвати культурні рослини, бур'яни, польові рослини.
3. Познайомити з тваринним світом: свійськими та дикими тваринами, птахами, комахами.
4. Ознайомити з працею людей, виховуючи повагу до людини-трудівника.

Саме так відбувається озброєння дитини елементами самопізнання і саморозвитку, формується вміння володіти своїми емоціями та тілом. У цьому полягає психологічна і регулятивна функція сім'ї.

Духовне та розумове виховання знаходиться в органічній єдності з тілесним. Тілесним вихованням є діяльність батьків, спрямована на вироблення навичок здорового способу життя, необхідних для досягнення правильного фізичного розвитку дітей. До них слід віднести гігієнічні навички, часову регуляцію діяльності, організацію дозвілля, раціональне харчування.

Важливою є сексуально-інтимна функція сім'ї. У період статевого дозрівання в дітей закладаються психологічна і емоційна основи сексуальності, зростає інтерес дитини до представників іншої статі, актуалізується інформація сексуального характеру, формується чоловіча і жіноча психологія, ширше проявляються форми поведінки, прямо чи опосередковано визначені статевими ролями, урізноманітнюються види сексуальної діяльності, активно використовуються вторинні рольові атрибути, уявляються психологічні новоутворення — почуття дорослості, утвердження самостійності, інтерес до зовнішності і власного внутрішнього світу.

Первинна підготовка до сімейного життя і регуляція статевої поведінки повинна відбуватися в сім'ї.

Сім'я і школа.

Школа і сім'я мають спільну мету — становлення суб'єктності людини. Соціальне замовлення сучасної школи — навчити особистість бути конкурентноздатною в суспільстві з ринковою економікою, виробити вміння планувати стратегію власного життя, орієнтуватись у системі найрізноманітніших суперечливих і неоднозначних цінностей, визначати своє життєве кредо і стиль.

Школа приймає від сім'ї естафету формування особистості дитини. Але це зовсім не означає, що сімейне виховання закінчується тоді, коли дитина приходить до школи, що при цьому слабшає роль батьків.

Вивчення взаємодії школи з сім'єю доводить, що багато педагогів застосовують найрізноманітніші форми: відвідування родин вихованців, анкетування батьків, індивідуальні бесіди, консультації, методична допомога, педагогічний всеобуч, налагодження зв'язку з підприємствами, на яких вони працюють.

Для підвищення педагогічної культури батьків учителі організовують педагогічний всеобуч батьків, де відбувається координація дій, вирішуються різні педагогічні ситуації. Прикладом такої співпраці може бути пропонована нами анкета та пам'ятка для батьків.

Предмети: Педагогіка

Класи: Вища школа