Тематична лінійка «А пам’ять серце збереже»
Сумна мелодія
В:1 15 лютого 1989 року відзначається День вшанування учасників бойових дій на території інших держав. Багато років тому було закінчено виведення радянських військ з Афганістану. Це день, коли ми офіційно згадуємо про тих, хто в більшості не з власної волі побував на війні в мирний час. Цей день пам´ятний , довгожданий і хвилюючий актом - виведенням радянських військ з Афганістану
Ти – вічний біль, Афганістан,
Ти – наш неспокій.
І не злічить глибоких ран
В борні жорстокій.
І не злічить сліз матерів, дружин, дітей.
Не всі вернулися сини із тих ночей…
В:2 15 лютого 1989 року для багатьох став днем, коли скінчився рахунок втратам наших солдатів, службовців. Важкий, сумний підсумок. Багато матерів і батьків не дочекалися своїх синів, котрі не сказали -- «Мамо, я живий...».
1. Посади мені, мамо, калину,
Коли я не прийду у наш дім,
Коли серцем до тебе прилину,
Коли спокій шукатиму в нім...

2. Поливай моя, мамо, калину
Тільки сльози прошу не зрони
Не забудеш ти рідну дитину
Ні весною, а ні в осени.

3. Не рубай тільки, мамо, калину,
Коли всохне й тоді поливай
Я із неба до тебе прилину
Ти світанком мене зустрічай.

4. Облітає вже листя додолу,
А калина все хилиться вниз...
Як же хочеться, мамо, додому
На хвилиночку час повернись.
В:1 Але Афганістан ще довго буде щеміти в грудях багатьох із нас — загиблих не повернуті Наша пам'ять до цього часу, свято зберігаючи подвиг батьків і дідів у Великій Вітчизняній війні, назавжди ввібрала в себе і новий біль афганська втрат.
В:2 Закінчилась війна. Багато молодих воїнів-інтернаціоналістів були нагороджені орденами і медалями, але найвищою нагородою тих, хто уцілів — є життя, а для загиблих - пам'ять.
В:1 Летять, відлітають у вічність роки. Роки, скільки б їх не минуло, не зітруть у народи пам'яті імена воїнів-афганців. Схилимо ж голови перед світлою пам'яттю ти хто віддав своє життя, увійшовши у безсмертя.
Хвилина мовчання, хвилина мовчання.
Пекуча й терпка, як сльоза.
Хвилина мовчання — у ній наша любов і гроза
Як подвиг полеглих,
Священна хвилина мовчання.

В:2 Прошу вшанувати пам'ять загиблих хвилиною мовчання.
Хвилина мовчання
В:1 Потрапивши на палаючу афганську землю, мужні воїни-інтернаціоналісти всім серцем прийняли її біль, як свій, і до останнього подиху захищали інтереси її багатостраждального народу.
В:2 В ім'я волелюбного афганського народу, в ім'я миру, братерства на землі вони, не вагаючись, готові були віддати найдорожче — життя.
В:1 Багатьом із них ніколи вже не повернутися до рідної хати, не побачити ні рідних, ні неба, ні гарної землі. Вони поляжуть навіки. Кого поховають товариші, хто пошматований розлетиться в прах на гігантських фугасах. І тільки гнівний його дим понесуть над землею східні вітри.
В:2 У афганській війні загинуло майже 15 тис. осіб. 290 воїнів пропали без вісті.
Заплакало небо дощами…
Біль і туга зійшлися клином.
Свистіли кулі над Афганістаном,
Прощалася мати із сином.
Котилися сльози рікою.
Ще б жити – та віку немає.
лишилась невістка вдовою
Й онука за батька питає.
Прощається мати із сином…
Прощаються гори й долини,
І більшого горя немає –
Як жити тепер без дитини?
Лиш чорна хустина.
Німа домовина…
«Прости» – ледь шепоче вустами.
Лиш чорна хустина – то туга за сином.
В:1 Посивілі жінки у чорних хустинах… Скільки ж їх? Скільки сліз? Хіба можна висловити словами материнське горе?! Цинкова труна, свіжа могила, фотографія у чорній рамці… Вічний біль. Вічна скорбота. Не заростає стежка до могил афганців, спогади про них живуть у пам’яті людей.
В:2 Диміли гори, дощик плакав…
На скронях вже заплівся сніг.
І він шепнув: « Пробачте, мамо,
Я повернутися не зміг…»
Здіймалось тихо вранці сонце,
І сірий дощ побрів у вись.
А ненька дивиться в віконце –
Вночі синочок їй приснивсь.
…Розплющив очі, глянув – небо.
Додому тихо попросивсь…
Вже вкотре їй синок наснивсь.
…А біль у серці материнськім –
Тендітний, наче колосок…
Вона кричить, зірвала голос:
«Побережися, ой! Синок!.. »
…Над сопками дими куріли,
В його волосся уплелись.
І він шепнув: «Пробачте, тату…»
Без ніг в ущелину скотивсь.
А в горах гуркіт бетеерів,
А в горах знову бій гримів.
В:1 Гарчали звіром батареї,
Осколок свіжий ще димів…
… А у селі вже хліб збирали,
Комбайна друг Сашко повів.
… Його ж з ущелини забрали,
Не дихав він… він занімів.
«Тюльпан» із скреготом зірвався
З «афганцем» юним у труні.
На тій чужій, страшній війні.
Навіщо ви, чини бездумні,
Синка у пекло віддали?
Забрали в матері кровинку –
Труну із цинку привезли.
Чому ж своїх не відправляли
Дітей в розпечені піски?
… Чужого болю не буває,
Байдужий гріх ваш – на віки.

В:2 Закінчилася десятилітня ніким і нікому не оголошена трагічна війна. Але в людській пам’яті вона буде жити довго, тому що її історія написана кров’ю солдат і сльозами жінок та матерів, обелісками з залізними зірочками та піснями, які увірвалися в наше життя фронтовим вітром.
В:1 Летять, відлітають у вічність роки і скільки б їх не минуло, не зітруть у нашій пам’яті імена воїнів-афганців.
В:2 Ми обіцяємо ніколи не забути, якою ціною завойоване мирне життя.

О, Україно! Ніжно пригорни
Усіх живих своїх синів, як мати,
Щоб ми уже не бачили війни,
Не чули щоб ніколи звук гармати.
В:1 На цьому наша лінійка завершена.

Предмети: Патріотичне виховання

Класи: Середня школа