Тема заходу: Афганістан…те, що болить

Мета заходу: виховання в учнів поваги до людей, які
виконували інтернаціональний обов’язок;
формування патріотизму, милосердя;
набуття учнями навичок аналізу історичних фактів, формування власної точки зору.

Обладнання: портрети воїнів – інтернаціоналістів Підлісного Мукарова, які загинули в Афганістані, записи пісень, презентація.

Звучить музика. ( Назарія Яремчука « Не жди мене Афганістан )
Вчитель. Шановні гості, діти! Сьо¬годнішнє зустріч, я хочу розпочати такими словами.Чи треба взагалі згадувати про війну!
Деякі кажуть, що не треба. Я думаю, що треба. Треба до тих пір, поки людство неспроможне бути сказати: «Ми не тільки не хочемо війни, ми зробили все, щоб її не було, і її не буде!».Сьогодні ми зібралися на свято пам'яті, присвя-чене воїнам-інтернаціоналістам, які загинули в аф¬ганській війні.
І – Ведучий. Доброго дня, шановні гості та присутні у цьому залі. Сьогодні ми запросили вас на зустріч з воїнами афганцями з нагоди виведення військ колишнього Радянського Союзу з Афганістану.
ІІ – Ведучий. Сьогодні ви маєте можливість побачити й послухати безпосередніх воїнів афганської війни, який прийшли до нас на зустріч. Це Куц Анатолій Петрович та Мурований Анатолій Антонович.
(Виходить учень і читає вірш «Останнє побачення»)
Ти чуєш мамо, як мені болить?
Та я ж терплячий, знаєш … Мамо де ти?
Чекай, не йди, затримайся на мить ……
Чому так тихо розмовляють кулемети?
Як добре, мамо, що зустрілись тут, тепер.
Я не чекав тебе побачить під Кишином.
Після Афгану обіцяють в ГДР…..
Пробач, перехопило горло димом.
Ні! Ні! До БМП ти не ходи!
З усіх сторін по ній, душмани б’ють прицільно!
Та краще дай мені хоч крапельку води …..
Я бачу Соб, гуляє щука вільно!
А в очеретах, матінко, човни,
Рибалить батько. Глянь який карасик!
Ходімо всі до хати, в Жадани!
Це я ваш син Юрко … ваш син Юрасик…
Чому ви посивілі стоїте,
Над цинковою плачете труною?
Мене нема у ній! Ви бачите? Проте
Хіба один такий я повернувся з бою?
Ти чуєш, земле матінко? Болить!
Чому дозволила дітей своїх спалити?
Смертельний біль вгамується вмить
Не згасне біль у тих, хто мусить жити.
( транслюється відео сюжет про Афганістан )
І – Ведучий. Так, ось уже двадцять чотири роки, як не згасає біль у тих, хто мусить жити, хто повернувся з Афганської війни. Наш сьогоднішній захід приурочений учасникам подій у Афганістані – живим, які поруч з нами сьогодні, працюють, і мертвим, тим, які стали спогадом і болем рідних.

ІІ – Ведучий. Війна . Чужа. Неждана. Непотрібна.
Геройство. Біль. Дочасна сивина.
Прокляття чаша випита до дна.
Жорстока тиша. Вибухоподібна.

ІІ – Ведучий. Афган. Сумом, болем, могильним холодом віє від цього слова. В ньому злили воєдино і прокляття матерів, які замість рідного сина отримали сухе повідомлення з печаткою в кутку … загинув …, виконуючи обов’язок, і останній подих того, що встиг багато вистраждати, але нічого не відчув у цьому житті. І стогін тих, хто до цих пір знавісніло метушиться, лякаючи дружин, і безрадісні думки, невиконані бажання тих, хто назавжди прикутий до ліжка чи коляски. В цьому слові поєднується братерство, поняття про вірного друга, про честь і совість. Є в ньому і щастя бачити сонце, птахів, відчувати руками шорстку траву після бою.

ІV – Ведучий. Афганська війна… брудна, неоголошена. Та хіба війни бувають чистими? 160 ти тисячам жителів України судилося пройти горнило афганської війни. 3383 з них повернулись додому у цинкових трунах, 12 тис залишилися інвалідами, понад 100 тисяч живуть і житимуть з невиліковними хворобами. 86 українських юнаків – у полоні, більшість з яких уже за плином часу можна вважати такими, що пропали безвісти.

ІІ – Учень.

Пісня «Караван…»

І – Ведучий. З Підлісного Мукарова служило в Афганістані 11чоловік.
Це: Воровський Юрій Ворисович
Гординський Павло Валентинович
Грановський Микола Михайлович
Данілов Анатолій Віталійович
Зелінський Веонід Васильович
Крушельніцький Станіслав Володимирович
Куцанатолій Петрович
Лисак Олександр Віталійович
Мурований Анатолій Антонович
Точинський Іван Францович
Туз Микола Миколайович

ІІ – Ведучий. З нами не має уже
Грановського Миколи Михайловича,Данілова Анатолія Віталійовича
Зелінський Веонід Васильович
КрушельніцькогоСтаніслава Володимировича,Лисака Олександра Віталійовича та Точинського ІванаФранцовича.
Прошу вшанувати пам'ять всіх загиблих воїнів – інтернаціоналістів хвилиною мовчання.

Пам'ять! Гірка пам'ять війни!
Вона ніколи не згасне.
Пам'ять! Що ти залишила?
Знову пам'ять ожива вогнем пекучих ран.
Ніколи не забути нам тебе, Афганістан!

І – Ведучий. Ніхто незабутий,
На попіл ніхто не згорів…
Солдатські портрети
На вишитих крилах пливуть
І доки є пам'ять людей
І живуть матері,
Доти й сини, що спіткнулись об кулі, Живуть.
Транслюється відео «Чорний тюльпан»

Учень читає вірш
Знову зустріч. Афган
Знову Кундуз, Кандагар, -
Розгортаються згарок сувої…
Винен тут не солдат,
Що тримав автомат,
А правитель, покритий ганьбою.
Будь священним, Афган
Тут від куль і від ран
Помирали Вітчизни солдати
Не збирались вони
Йти у пекло війни
І в легендах новітніх постати,
Поглядає на шлях
Мати в горі – сльозах.
Син до неї уже не прилине
Ну, а нам треба жить,
Сумувати, любить,
І за себе і тих, хто загинув
Не забудем Афган
І полеглих всіх там,
Пам’ятатимем їх поіменно.
У мовчанні сумнім
Низько – низько схилім
Наші голови, наші знамена.

І – Ведучий
Повідайте, повідайте синам,
Повідайте всім дітям, ветерани,
Які шляхи пройти судилось вам
Крізь полум’я Гардеса й Кандагара.

ІІ – Ведучий. Слово – нашому гостю – воїну афганцю Куцому Анатолію Петровичу.

І – Ведучий. Афганістан ще довго буде щеміти у грудях багатьох із нас. Наша пам'ять до цього часу свято зберігала подвиг батьків та дідів у Великій Вітчизняній війні, назавжди ввібрала в себе і новий біль афганських втрат.

ІІ– Ведучий. Летять, відлітають роки. Роки, скільки б їх не минуло, не зітруть в народній пам’яті імена воїнів – афганців, які загинули. Живим же слава і низький уклін!
Вчитель. Нашим гостям і всім присутнім бажаємо здоров'я, щастя, миру, душевного спокою, злагоди, добробуту у великому домі, зветься - Україна.
Дякуємо, що ви до нас завітали.
Вручення квітів. Звучить пісня.