Методологічні та методичні підходи соціалізації особистості в сучасному освітньому просторі

У формуванні важливих якостей учня, розвитку соціальної компетентності, вихованні особистості громадянина сучасної демократичної держави важливе місце займає освітній простір, тобто середовище, що оточує дитину від народження до кінця життя, починаючи з сім’ї, шкільного оточення і завершуючи середовищем соціальним, у якому вона народжується і яке створює умови для її розвитку і виховання.
Суспільно важливе завдання для освітян - забезпечити розбудову такого освітнього простору, у якому особистість з раннього дитинства усвідомлювала б свою суспільну значущість і через систему ціннісних ставлень набувала досвіду взаємодії з соціумом.
Сьогодні школа в Україні перестає бути уніфікованою, безособистісною; вона перетворюється на соціально-педагогічний комплекс, діяльність якого базується на інтересах та потребах дитини. Цінністю такої інноваційної освітньої моделі є усвідомлення кожним учасником навчально-виховного процесу пріоритетних принципів освіти: інтенсифікації, гуманітаризації, індивідуалізації, диференціації, відродження національних традицій, гуманізації, демократизації тощо.
Освітній простір - це педагогічне явище, яке акумулює потенціал сім'ї та навчального закладу, інтегрує різноманітні впливи на особистість з боку інших соціальних інститутів з метою усунення будь-яких перешкод, ускладнень процесу соціалізації особистості.
Під поняттям “соціалізація особистості” розглядається процес становлення особистості як активного суб’єкта громадянського суспільства.
Освітній простір складається з освітніх процесів - навчання, виховання, соціалізації, підготовки. Це педагогічний феномен зустрічі та взаємодії людини з оточуючими її елементами-носіями культури (освітнім середовищем), у результаті чого відбувається їх осмислення та пізнання.
Освітньо-виховний простір навчального закладу – це складне багатоаспектне утворення, що охоплює сукупність зовнішніх умов, в яких відбувається навчально-виховний процес, здійснюється освітня діяльність, забезпечуються активні виховні процеси та взаємовідносини. Спеціально організоване освітнє середовище з його структурованою системою соціально-педагогічних чинників і умов є простором для становлення і розвитку особистості дитини.
Соціалізація підростаючого покоління відбувається під стихійним або цілеспрямованим впливом величезної кількості відповідних суспільних структур та інститутів, виховна роль яких по-різному виявляється на вікових стадіях цього процесу.
Ознакою успішності процесу соціалізації особистості підлітка є його готовність взаємодіяти з соціумом. Виділяються три шляхи формування цієї ознаки:
 коли дорослі самі формують ті чи інші життєві компетентності підлітків у практиці особистісних взаємовідносин;
 набуття життєвого досвіду відбувається в стосунках з ровесниками;
 одночасно і в стосунках з дорослими, і в стосунках з однолітками.
Готовність підлітка взаємодіяти з соціумом є умовним показником його позитивної соціалізації та визначається за такими критеріями:
 суспільно ціннісна спрямованість;
 свідома соціальна поведінка;
 соціально-психологічні компетентності, які формуються в ході засвоєння особистістю системи спілкування та через включення в суспільну діяльність.
Сучасна освіта, окрім надання знань, має прищепити молодій людині здатність самостійно засвоювати знання, оволодівати потрібною інформацією та творчо осмислювати її. Тобто освіта покликана навчити майбутнього громадянина на основі отриманих знань критично і творчо мислити, використовувати знання як у професійній, так і в суспільно-політичній діяльності. Освіта наповнює людину духовністю, змушує її замислюватися над сутністю і цінностями свого існування. Саме вона окреслює для неї основні контури світу справжньої, а не масової культури, в яку вписані дійсні цінності, саме вона говорить їй про те, що добро і краса не менш важливі для життя, чим добробут і технічні пріоритети сучасного життя. Тільки освіта формує особистість - відповідального творця власного життя і громадянина країни. В свою чергу, лише освічена, творча людина може бути здатною до змін, до інновацій, і, що головне, до системного інноваційного мислення, усвідомлених і цілеспрямованих дій. Тільки творчо сформована особистість стає активним суб'єктом суспільних відносин
Саме тому процес навчання, виховання та розвитку всебічно розвиненої особистості сьогодні розглядають як єдиний педагогічний процес, який сучасна педагогічна наука називає педагогічною технологією формування особистості.
Головною функцією освіти є розвиток людини, її культури. Освіта має забезпечити кожному, хто навчається, широкі можливості для здобуття умов розвитку та підготовки до життя.
Освіта є тим соціальним інструментом, через який передаються і реалізуються базові культурні цінності та цілі розвитку суспільства. Освіта виступає активним прискорювачем культурних змін і перетворень у суспільному житті і в окремій людині.
Інноваційність освіти необхідно розглядати не тільки як налаштованість на сприйняття, продукування і застосування нового, а насамперед як відкритість та демократичність освітньої системи. Стосовно особистісного чинника педагогічної діяльності це означає:
 відкритість вихователя до діалогічної взаємодії з вихованцями, яка передбачає рівність психологічних позицій обох сторін;
 відкритість культурі й суспільству, яка виявляється у прагненні педагога змінити дійсність, дослідити проблеми та обрати оптимальні способи їх розв'язання;
 відкритість свого "Я", власного внутрішнього світу, тобто організація такого педагогічного середовища, яке сприяло б формуванню і розвитку образу "Я".
 співтворчість - спільна діяльність суб'єктів, які прагнуть досягти нових кількісних і якісних результатів.
У методології сучасної педагогічної науки та практиці неперервної освіти стрімко розвиваються нові перспективні напрями. Нові освітні підходи (особистісно зорієнтована, діяльнісно зорієнтована, ціннісно зорієнтована освіта) передбачають своєрідну організацію умов для формування толерантної особистості з розвиненими особливими якостями: цілісністю, інтегрованістю "Я", прийняттям себе та іншого, відповідальністю, вмінням порозумітися з іншими, терпимістю до іншої думки, усвідомленням норм своєї поведінки тощо. Психологічне та соціальне завдання виховання особистості можна визначити як виховання толерантної свідомості.
У процесі навчання й виховання учень формує певні "цеглини" свідомості, сукупність яких утворює матрицю життєвих орієнтацій. Оскільки толерантність належить до вищих, базових цінностей культури, мистецтво вчителя полягає в тому, щоб актуалізувати ті смислові структури свідомості учнів, змістом яких були б установки, якщо не на прийняття інших, протилежних позицій, то на бажання осягнути їхню суть. Успішно реалізується такий варіант полікультурного освітнього простору, де технологія містить діалог, механізми взаємної адаптації, інтерактивні методи спілкування, проблемне навчання, ситуації вибору та завдання розвитку толерантної свідомості учнів.
Результати навчання повинні застосовуватися в реальних життєвих ситуаціях. Особистісні результати повинні відобразитися у сформованості системи ціннісних відносин, звертатися до себе, іншим учасникам освітнього процесу, самого освітнього процесу. Тому освітні установи зорієнтовані на створення умов для розвитку особистості, здатної до соціально – прогресивної самореалізації в суспільстві, що виражається в прагненні людини реалізувати себе як частини соціуму, на основі моделі формування основних груп компетенцій

Розвиток соціальної компетентності на уроці математики – один із способів досягнення поставленої мети.
Соціальна компетентність – це особливий навик, вміння знаходити компроміс між самореалізацією і соціальним пристосуванням, вміння домагатися максимуму здійснення власних бажань, не обмежуючи при цьому права інших на здійснення їх власних бажань.
Соціальна компетентність відображається в таких характеристиках:
- вступати в контакт, встановлювати співробітництво;
- висловлювати свої думки, почуття, переживання;
- слухати, реагувати на думку і переживання іншого;
- ставити мету, планувати дії;
- висувати альтернативні способи дій;
- розподіляти обов'язки;
- запитувати допомогу;
- розв'язувати конфлікти та міжособистісні проблеми.
Необхідність розвитку соціальної компетентності викликана тим, що, на жаль, у сучасних школярів все ще поширене елементарне невміння спілкуватися, слухати іншу людину, виражати свої почуття, адекватно реагувати на висловлювання і дії інших людей, і як наслідок, спільно приймати рішення, регулювати конфлікти, вдаючись до компромісів. Досягти цього можна, вирішуючи такі завдання:
 організація групової роботи для створення ситуації партнерства і взаємної поваги в навчальному процесі;
 надання можливості проживання різноманітних ролей для оволодіння нормами спілкування з однолітками і дорослими;
 використання проектного методу навчання;
 систематична пропозиція завдань на вибір для накопичення досвіду усвідомленого вибору;
 обов'язкове проведення різних видів рефлексії для оволодіння цим умінням як механізмом розвитку самосвідомості.
Вирішуючи поставлені завдання, я застосовую такі форми і методи роботи на уроці.
Групова та парна форма роботи – ефективна організація діяльності учнів, так як відповідає реальній організації діяльності дорослих. При цьому підвищується учбова та пізнавальна мотивація учнів, знижується рівень тривожності, страху виявитися безрезультатними, некомпетентним у вирішенні будь-яких завдань.
Взаємодія учнів сприяє розвитку звички до об'єктивності і чесності. Позитивна взаємозалежність відповідає усталеним типом взаємин між людьми. Співпраця в групі націлює на кооперативну мотивацію діяльності і взаємодопомогу. Індивідуальна підзвітність і відповідальність виробляють громадянську позицію, важливу в процесі соціалізації. Для такої форми роботи підходять завдання, що мають кілька способів вирішення, наприклад, рішення тригонометричного рівняння sin x + cos x = 1, задачі з неповним умовою або не мають рішення, з зайвими даними. Групова форма роботи може бути ефективною при перевірці домашніх завдань, при виконанні проблемних завдань.
Проведення уроків у формі навчальної ділових ігор також сприяє формуванню соціальної компетентності учнів. Їх відмінними характеристиками є:
- моделювання наближених до реального життя ситуацій і відносин;
- поетапне розвиток гри, в результаті чого виконання попереднього етапу впливає на хід наступного;
- обов'язкова спільна діяльність учасників гри, які виконують передбачені сценарієм ролі;
- використання опису об'єкта ігрового імітаційного моделювання;
- контроль ігрового часу;
Наприклад, урок – ділова гра «Редакція» з теми «Ознаки рівності трикутників» в 7 класі. Навчальне заняття починається з побудови моделі гри, цілепокладання, розподілу ролей, функції всіх учасників. Клас ділиться на різнорівневі групи - відділи. В ході гри актуалізуються знання учнів, виконуються завдання по групах, причому результат однієї групи використовується іншою.. Завдання прикладного характеру потребує спільного обговорення і вирішення, творчого застосування знань. При проведенні звіту здійснюється самооцінка, взаємооцінка навчальної діяльності. Результати (вирішення самостійних робіт) поміщаються в газету – продукт діяльності редакції. Гра завершується етапом рефлексії. На таких заняттях створені умови для розвитку у дітей соціальної культури, прояву ініціативи і прагнення забезпечити успіх групи, готовності до психологічного контакту і взаємодопомоги, самооцінки якості своєї роботи з позиції її вкладу в загальний результат діяльності.
Важливим завданням на всіх етапах навчання є формування у школярів умінь здобувати і застосовувати знання, планувати свої дії, ретельно зважувати прийняті рішення, співпрацювати з однолітками та старшими. Введення в навчальний процес методів і технологій проектної діяльності допомагають учням набути вище перераховані навички. Виконуючи проектну роботу, школярі стають більш ініціативними і відповідальними, підвищують ефективність навчальної діяльності, набувають додаткову мотивацію.
Метод проектів передбачає обов'язкову наявність проблеми, що вимагає дослідження. В основу його покладена ідея, яка складає суть поняття «проект», його прагматична спрямованість на результат, який можна отримати при вирішенні тієї чи іншої практично або теоретично значущої проблеми. Цей результат можна побачити, осмислити, застосувати в реальній практичній діяльності. Кожен етап роботи над проектом має свого ситуативного лідера, і навпаки, кожен учень, залежно від своїх сильних сторін, найбільш активно включений у певний етап роботи. Це підвищує мотивацію учасників, сприяє соціалізації учнів. Такі проекти, як «Як виміряти Землю», «Ремонт класного офісу», «Його величність - відсоток» та ін. націлений на соціальні інтереси самих учасників проекту. Їх відрізняє чітко визначений результат діяльності учасників і продумана структура, поетапне виконання. Хлопці, крім математичних розрахунків, вибирали матеріали для ремонту, цікавилися їх вартістю, вирішували питання якими силами буде проводитися ремонт. Результатом діяльності було складання кошторису і організована їх презентація.
В результаті у дітей формуються уміння і навички співпрацювати, планувати і реалізовувати план дій, брати відповідальність на себе, вибирати ефективні шляхи вирішення завдання, здійснювати рефлексію пошукової та оціночної діяльності, менеджерські, комунікативні якості.
У своїй роботі для успішної соціалізації учня я використовую наступні методичні засоби:
 договір. Цінність договірних тактик обумовлена тим, що вони сприяють формуванню активності і самостійності учнів у процесі навчання;
 діалог. При цьому отримуються навички ділового спілкування, вміння формулювати запитання, вести дискусію;
 зворотний зв'язок. Учень або вчитель певним чином висловлюють свою реакцію на поведінку інших з метою його корекції;
 створення ситуацій вибору. Під цим мається на увазі вибір домашнього завдання, вибір конкретної ролі при проведенні гри, вибір обсягу і рівня складності контрольного завдання, вибір лінії поведінки в запропонованій ситуації;
 створення ситуації успіху – навмисне поєднання певних умов, які дозволяють учневі досягти власної успішності. Враховуючи емоційний підйом учня, вчитель мотивує його подальшу діяльність, сприяючи прояву активності.
У висновку необхідно сказати, що соціальна компетентність – це не специфічні предметні вміння та навички, навіть не абстрактні розумові дії або логічні операції, а конкретні життєві, необхідні людині будь-якої професії і будь-якого віку. Головним є не предмет, а особистість, яку ми формуємо. Успішність сучасної людини визначають орієнтованість на знання та використання нових технологій, активна життєва позиція, установка на раціональне використання свого часу і проектування свого майбутнього, активну фінансову поведінку, ефективне соціальне співробітництво, здоровий і безпечний спосіб життя. Тут доречні слова Конфуція «Успіх залежить від попередньої підготовки, без підготовки вас обов'язково чекає провал».
Я щиро вірю, що вся робота з соціалізації допоможе моїм учням:
 придбати чіткі уявлення про норми та правила, що існують у суспільстві;
 навчить дітей відчувати і розуміти інших людей;
 долучить до суспільних цінностей: добра, краси, здоров'я, щастя як умовою духовно-морального розвитку людини;
 дасть розуміння «цінність» кожного і всього, що живе й росте на Землі.

Предмети: Освіта в цілому