Розбудова незалежної Української держави поставила нові завдання перед суспільством загалом і школою зокрема.
За висловом В. Сухомлинського: «Школа – колиска народу, і її завдання – виховання особистості». Виховання – це насамперед вбирання в себе кожною особистістю культури рідного народу.
У педагогічній літературі під національним вихованням розуміється цілеспрямований, систематичний, регульований виховний процес, що має на меті утвердження у свідомості нації, народу етнічної, культурної, мовної єдності, своєї національної неповторності, вагомості багатющих національних ресурсів.
Нова суспільна ситуація в Україні спричинила творчі пошуки в розробці теоретичних засад і мети національного виховання. На уроках учні ознайомлюються з різноманітними формами обробки матеріалів, використовують найбільш доступні місцеві матеріали і на їх основі засвоюють регіональні та місцеві традиції.
Традиція не лише вчить жити, а й зобов’язує жити згідно з її настановами та вимогами, тобто жити не для того, щоб існувати, а для того, щоби присвятити своє життя певній благородній меті, вірі, мрії та побуту. Традиція – фундамент національного, так само, як національне – фундамент культури... Знищення традицій призводить до морального, духовного, культурного й екологічного занепаду. Передачі та поширенню національної культури сприяє включення молоді в усі історично вироблені українським народом види діяльності, що всебічно і гармонійно впливають на дітей, формуючи багатогранну та цілісну національну духовність.