Життя людини – найвища цінність
Мета: навчити учнів цінувати життя в будь-яких його проявах; розвивати навички
участі, в дискусії; навчати учнів виражати власну позицію і відстоювати власну думку.
Обладнання: сині, червоні й жовті паперові квіти; ватман для прикріплення квітів;
скляне сердечко.
Хід заходу
І. ПІДГОТОВЧИЙ ЕТАП
Учні заздалегідь вивчають вірші, готують кольорові квіти (червоні, жовті і сині).
ІІ. ЗМІСТ ВИХОВНОЇ ГОДИНИ
1.Вступна частина
- Вітаю вас, любі діти! Ми знову зустрілися на виховній годині, а розпочати наше спілкування пропоную із перевірки вашого емоційного стану.
Перед вами лежать червоні, жовті та сині квіти. Якщо у вас радісний на¬стрій, то прикріпіть червону квітку, якщо приємний — жовту, якщо сумний — синю.
— Більшість, як і я, обрали червоний колір. А чи знаєте ви, що червоний колір — це не тільки символ радості, але й символ життя у багатьох народів.
Слухання притчі про мудреця
Існує притча про мудреця, який знав усе. Одна людина захотіла довести, що мудрець знає не все.
Затиснувши в долонях метелика, він запитав: «Мудрець, який метелик у мене в руках: мертвий або живий?».
А сам міркує: «Скаже живий — я його затисну, скаже мертвий — випущу». Мудрець, подумавши, відповів: «Усе в твоїх руках».
Обговорення
— Життя метелика було в руках людини. Але як ви вважаєте, чи має вона право розпоряджатися життям метелика? А чому? (Відповіді учнів.)
— Життя — це дар, його треба оберігати. І ніхто не має права розпоряджа¬тися ним.
— Отже, тема нашої зустрічі «Життя людини — найвища цінність». Про¬поную поговорити сьогодні про найважливіше — про наше життя.
2.Основна частина
- У природі влаштовано все так, що все живе народжується, росте, старіє і вмирає. Життя закінчується по-різному. Хтось помирає від ста¬рості та хвороб, хтось потрапляє в катастрофи, гине під час землетрусів, по¬веней, пожеж або під час виконання службового обов’язку. Але є й інші при¬чини.
Одного разу, восени, повертаючись з роботи, я стала мимовільним свідком однієї сцени. Маленький хлопчик, років 6, вириваючи руку з руки мами, роз-дратованим голосом кричав, що хоче побігати по калюжах. Мама спокійно пояснила синові, що це небезпечно для його здоров’я, він може промочити ноги, застудитися і захворіти.
На що син відповів: «Ну і нехай. Краще захворію і помру». У цей момент жінка обернулася, і я побачила сльози в її очах. Дитина поранила матір у саме серце.
Бесіда
— Як ви вважаєте, чому маленький хлопчик сказав мамі такі страшні слова?
— У мене в руках сердечко. Вам воно подобається? А чим? (Передаючи сер дечко дітям, учитель забирає його.) А мені не подобається. (Сердечко падає з рук і розбивається.)
— Чи правильно я вчинила, розбивши серце лише тому, що воно мені не сподобалося?
— Ви маєте рацію! Сердечко було милим. Прикро, що я його знищила. Але зробила я це для того, щоб яскравіше показати втрату чогось дорогого, викли¬кати почуття жалю, зупинити від необдуманих учинків. Не можна повернути те, що втрачено назавжди.
У цьому світі кожен із нас — просто людина, але для когось — цілий світ.
А що таке життя?
1-й учень
Життя — це просто дивна казка,
В яку приходимо лиш раз.
Тут для людей любов і ласка,
І світло сонечка для нас.
І небеса бездонні сині,
Червоні зорі в небесах.
2-й учень
Ключі високі журавлині,
І вся оця земна краса.
Життя складне, але чудове,
Ми робимо в нім відкриття,
Й завжди ідемо в невідоме,
Тим цікавіше нам буття…
Привабливіше, яскравіше,
Є для фантазії політ.
3-й учень
Чекають радощі й тривоги
Його не взнаєш до пуття.
Щодень у нашому житті.
Буває радісне й лукаве...
Життя складне, але цікаве.
Але... Спасибі за життя!
ПРИТЧА ПРО БАТЬКА ТА ЙОГО СИНІВ
В одного батька було двоє синів. І ось настав час, коли кожен з них мав піти власного дорогою. Покликав їх батько до себе і каже: «Віддаю я вам усе своє багатство. Кожному даю коштовності, землі та все, що є на цих землях. Розпоряджайтеся ними, примножуйте та пам’ятайте мою настанову: найвища цінність — це життя людини. Обіцяйте мені, що будете берегти життя як найдорожчий скарб». Сини пообіцяли та й розійшлися своїми дорогами.
Старший син, прийшовши у свої землі, одразу найняв собі найкращу охорону та велику кількість прислуги. Наказав побудувати найміцніший палац і не зводити з нього очей ані вдень, ані вночі, щоб його дорогоцінному життю нічого не загрожувало. Слуги приносили йому найкращу їжу та напої, виконували всі його забаганки. Відокремився він від усього світу, щоб жодна хвороба чи тривожна звістка не турбували його життя,— батькові ж обіцяв.
Молодший син часом обходив свої землі. Однак невдовзі побачив велике скупчення людей, які мали намір воювати між собою. Він запитав у них: «Навіщо ви розв’язуєте свої проблеми насиллям? Ви ж маєте змогу все обговорити та домовитись». «А ми про це ніколи не думали. Бійкою все вирішували наші батьки, діди і прадіди, тому й ми так робимо. А й справді, чому б не домовитись?». Війна скінчилась, навіть не розпочавшись, а вдячні матері та жінки кинулися до ніг молодшого сина, дякуючи за збережене життя їхніх синів і чоловіків.
Попрямував він далі. Незабаром його очам відкрилася жахлива картинка. Змарнілі, обідрані люди жебракували на дорозі, ведучи за собою малих, немічних, голодних дітей. «Що змусило вас так жити?» — запитав їх. І люди розповіли, як жили вони колись у прекрасному місті, поряд з яким була повновода ріка, зеленів чудовий ліс, повний різноманітної живності. Та сталося так, що для своїх потреб люди вирубали всі дерева. Кудись зникла вся живність, мисливці вже нічого не приносили з полювання. Згодом пересохла й річка, що витікала десь із лісу. На місто весь час обрушувався буревій, родючі землі перетворились на пустирі. Не стало ані їжі, ані води. Прекрасне місто почало перетворюватися на пустелю, в якій люди не змогли б жити. «Спробуймо всі разом відродити ліс і річку, та і все місто!» — вигукнув молодший син. За його прикладом люди почали насаджувати дерева, пізніше туди повернулися тварини і птахи. Десь у глибині лісу задзюрчав струмок, поступово перетворюючись на річку, переповнену рибою. Ожила природа навколо міста, щедро обдаровуючи всіх своїми плодами. Повернулось до людей життя, не боялись вони вже за майбутнє своїх дітей.
З того часу в цих землях усі живуть у мирі, любові, достатку, бо молодший син й інших навчив батьківської мудрості.
Докотилася звістка про долю синів до самого батька. «Лише один з моїх синочків правильно зрозумів мою настанову»,— із жалем промовив він.
А люди й досі в тих землях пам’ятають про життя одного із синів, ще й своїм дітям переказують, а про життя іншого й згадки не залишилося.
Обговорення
-Про кого йшлось у притчі? (Про двох синів та їхнього батька)
-Кого із синів люди й досі пам’ятають, а про кого і згадки не залишилося? Чому? (Пам ’ятають молодшого. бо він присвятив своє життя іншим людям.)
III. ПІДСУМОК ЗАХОДУ
Учитель. Як ви вважаєте, чиє життя можна назвати найцінніший скарбом?
— Яку цінність має життя старшого сина? Чому?
— На кого ви б хотіли бути схожими?
— Що для цього необхідно? (Відповіді учнів.)
— Отже, життя людини — найвища цінність.
Бережімо себе, своє здоров’я, життя, адже навіть мить прожити заново, по вернути чи виправити щось буває часто вже просто неможливо.

Класи: 2 клас

Предмети: Виховна робота