6 грудня 2012 р. у Київському міському Будинку вчителя редакція видань «Дитячий садок» видавництва «Шкільний світ» провела чергове засідання клубу «Дошкілля» на тему «Психофізіологічні можливості становлення творчості дошкільника».
Організатори: Київський міський Будинок вчителя, редакція всеукраїнських видань «Дитячий садок» видавництва «Шкільний світ».
Гість клубу: Олександр Кочерга, заступник директора з навчально-методичної роботи ІППО Київського університету імені Бориса Грінченка, канд. психол. наук, доцент, автор серії книг редакції «Дитячий садок» видавництва «Шкільний світ» про психофізіологію дітей раннього та дошкільного віку.
У наш стрімкий час хочеться встигнути все. Мабуть, тому ми швидко забуваємо своє дитинство, як нам хотілося грати, бігати, стрибати, пустувати, і в погоні за кількістю різноманітних знань власної дитини (а це насправді часто-густо обсяг інформації без ніякої користі, тобто переобтяження дитячої свідомості всякою всячиною) відбираємо в неї великі і маленькі радості дитинства. А педагоги зазвичай просто виконують батьківське замовлення — підготувати дитину до навчання у школі, і насправді не стають адвокатами дитини та не допомагають їй бути дитиною. І зрештою, таке швидкоплинне за часом безтурботне дитинство стає ще меншим, просто мікроскопічним, і поряд із нами вже не діти, а фактично маленькі дорослі.
Потім раптом помічаємо, що, на жаль, здобуті знання не стали якісними, діти неврівноважені, неактивні, фізично нерозвинуті, а іноді хворі, не вміють спілкуватися, міркувати, їх ніщо не цікавить… Тобто ми отримали не те, до чого прагнули, а зовсім протилежний результат. Але ж ми нібито старалися! Чому ж вийшло все навпаки? Що загублено в гонитві за знаннями?
Саме такі запитання постали перед учасниками засідання клубу «Дошкілля». Олександр Васильович не пропонував готових рецептів, а переконливо, опираючись на факти, розповідав про те, як має відбуватися розвиток дитини, що всьому має бути свій час і не варто штучно прискорювати події, наголошував, що всі ми різні, тому й розвиваємося по-різному, і немає готових алгоритмів виховання талантів. Тому ми маємо знати закономірності розвитку і вдумливо, виважено, індивідуально ставитися до виховання дітей.
Ми не маємо права забувати, що кожна дитина має якісно прожити своє дитинство, має награтися, набігатися, настрибатися, поставити силу-силенну питань… І тоді час розквіту її таланту обов’язково настане (бо талант є в кожного з нас), головне — помітити його, бережно виплекати, створити умови для його реалізації.
Лише один факт. Хлопчик у гімназії не був серед перших учнів. Укорінена система механічного заучування матеріалу (яка, на його думку, завдає шкоди самому духу навчання й творчому мисленню), а також авторитарне ставлення вчителів до учнів викликали в нього неприйняття, тому він часто сперечався зі своїми викладачами.
І ніхто не думав, що через якийсь час хлопчик стане відомим фізиком — Альбертом Эйнштейном, одним із засновників сучасної теоретичної фізики, лауреатом Нобелівської премії з фізики, почесним доктором близько 20 провідних університетів світу, членом багатьох Академій наук. А свою спеціальну теорію відносності він опублікує у віці 36 років.
Тож чи варто гнатися за раннім розвитком?
Як виховувати таланти, мабуть, не читав лишень лінивий, а от як досягти мінімуму — знає не кожний. Але ж малі можливості часто є початком великого старту! А резерви дітей ми іноді просто не помічаємо, тому й не використовуємо.
Олександр Васильович провів нас сходинками розвитку дитини, але по них не варто стрибати, іноді перестрибуючи кілька одразу, а потрібно підніматися, не поспішаючи, як зазвичай ідемо по крутих східцях.
Підніматимемося цими сходинками й тезисно викладемо деякі факти для роздумів.
Перша сходинка — ФІЗИЧНА сфера життя дитини.
До п’яти років найінтенсивніше розвиваються інтелектуальні здібності і загалом завдяки рухові. Вдумайтеся: лише один нейрон головного мозку людини робить більше операцій, аніж потужний комп’ютер! А в кожного з нас 100 млрд нейронів! Тож чому іноді так повільно працюють 100 млрд потужних комп’ютерів у нашій голові?!
Мозок потребує регулярного навантаження, а ми деколи лінуємося міркувати навіть над елементарними задачами.
Енергія— необхідна умова розвитку. Енергопотенціал — величина нашої здатності до дії (прагматичної, пізнавальної, розумової, моральної, естетичної, тобто творчості).
Психомоторика — дійовий орган людини, здійснює психічну регуляцію живих рухів, дій і вчинків, вона — дзеркало мислення, почуттів і уяви.
Друга сходинка — ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА сфера життя дитини.
Часто ми забуваємо про мінімальні речі, але ж саме вони становлять архітектуру інтелекту.
Інформація насувається на нас шаленими темпами: за кожні 45 хв відкривають дві формули з фізики, одну хімічну речовину, відбуваються два відкриття в техніці. Чи можна все це осягнути? Знання застарівають раніше, ніж діти закінчують школу. То варто дати дітям універсальні ключики до всіх знань і навчити ними користуватись. Тоді необхідні знання діти можуть здобути самостійно.
Ми всі женемося за інтелектуальним розвитком. Та чи насправді інтелект визначає подальшу долю людини, її успішне життя? Адже кореляції між IQ і успішністю в житті не існує!
Дитина пізнає навколишній світ через сенсорну, перцептивну й пізнавальні сфери.
Рука — універсальний орган людини, мозок, винесений назовні. Тож світ можна пізнавати дотиком, а ми так часто забуваємо про сенсорику.
За один день ми отримуємо близько 11 млн біт інформації в різних видах, а от мозок перетравлює менше ніж 40 % цієї інформації і не знає, що робити навіть із таким мізером.
Чи можна заздалегідь відділити з цього валу шкідливу для дитини інформацію? Тож ми маємо навчити дитину критично ставитися до інформації, цензор має бути в середині кожного з нас і працювати постійно.
Щодня дитина у вік чомусика в середньому ставить 427 запитань. А на скільки з них ми відповідаємо?
Третя сходинка — ЕМОЦІЙНО-ПОЧУТТЄВА сфера життя дитини.
Треба вміти переживати разом і хороше, і погане. Адже і в негативних почуттях є певний позитив! І не можна приховувати від дітей сумне, бо вони не мають вирости глухими до переживань інших. Тож важливо, щоб почуття працювали по всьому спектру.
Важливо любити дитину просто за те, що вона є, спілкуватися з нею. Адже саме від цього, зрештою, залежить, чи виростуть у неї крила, чи зможе вона в майбутньому полетіти.
Світ спокусливий, тому ми маємо навчити дитину вибирати, розрізняти хороше і погане.
Насамкінець ми вручили Олександру Васильовичу подяку за творчі і нестандартні, ґрунтовні та сучасні публікації, активну і плідну співпрацю з редакцією Всеукраїнських видань «Дитячий садок» і журналу «Дошкілля» видавництва «Шкільний світ». Вітаємо!
Отже, кожен учасник клубу отримав матеріал для роздумів і дій та понесе ці знання в дитячі садочки, родини. А потім тільки від виваженості та розсудливості дорослих залежатиме, як ці зернятка проростуть і які потім будуть плоди.
Ще багато інформації для роздумів і дій Ви знайдете у таких книжках Олександра Кочерги, випущених редакцією «Дитячий садок» видавництва «Шкільний Світ»:
Замовити книжки можна:
Більше про засідання клубу «Дошкілля» Ви можете дізнатися з публікацій у часописі «Дитячий садок» та електронних версій наших видань.
Розповідь про засідання клубу на сайті ІППО Київського університету імені Бориса Грінченка http://ippo.org.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=2635&Itemid=1.
Відео клубу — http://www.youtube.com/watch?v=OCjK0pO7fIM&feature=plcp.